Алкеїв вірш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Алке́їв ві́рш — одна з античних строф, власне чотирирядкова строфа, що складається з різнометричних (логаедичних стоп, серед них розрізняється «алкеїв одинадцятискладник», що містить ямбічні рядки з анапестом у четвертій стопі (U—U——//—UU—U——; Odi profanum vulgus et arceo), «алкеїв дев'ятискладник» ямбічного вигляду (U—U———U—U, Dumeta natalemque silvam) та «алкеїв десятискладник», в якому наявні два дактилі та два хореї (—UU—UU—U——, Nec veteres agitantur orn).
Алкеєфа строфа запроваджена еллінським поетом Алкеєм (VII-VI ст. до н. е.) набула викінченого, строгішого вигляду у доробку Горація (65-8 рр. до н.е.), тому пойменована ще й «гораціанською строфою».
Алкеєва строфа досить рідкісне явище в українські поезії, хоч подеколи трапляється, зазнаючи впливу силабо-тонічної версифікації. Наприклад,:

Поки душею я не втонув іще

В нірвану й тіло ще не розпалося,

Я можу ще тебе, Вкраїно,

Серцем кохати й тобі служити (В. Самійленко).

[ред.] Література

• Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 28