Буквиця лікарська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Буквиця лікарська

Біологічна класифікація

Царство:	Рослини (Plantae)
Відділ:	Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас:	Дводольні (Magnoliopsida)
Ряд:	Lamiales
Родина:	Губоцвіті (Lamiaceae)
Рід:	Stachys
Вид:	Буквиця лікарська (Stachys officinalis L.)

Буквиця лікарська (Betonica officinalis L.; Stachys betonica Benth.). Місцеві назви - буквидя чорна, диман, сорокозуб тощо. Багаторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих (30-60 см заввишки), з коротким кореневищем, яке щороку дає пучок листків з довгими черешками. Стебла висхідні, прямі, звичайно не розгалужені, чотиригранні. Нижні листки довгочерешкові, у прикореневій розетці, стеблові - супротивні, майже сидячі, дві-три пари. Листки, як і вся рослина, більш-менш довгошорстко-волосисті. Листки великі, яйцеподібно-видовжені або довгасті, тупі, при основі серцеподібні, по краю зарубчасті. Квітки зібрані в густі пазушні багатоквіткові кільця, зближені в щільне колосоподібне суцвіття, нижні кільця бувають віддалені. Квіткові кільця виходять із пазух верхівкових листків, з яких нижні перебільшують квітки. Приквітки яйцеподібні, гострокінцеві, завбільшки з чашечку. Квітки неправильні, двогубі з подвійною оцвітиною. Чашечка зрослолиста, трубчастодзвоникувата, з п'ятьма рівновеликими зубчикамп. Зубці чашечки вдвоє коротші від її трубочки, трикутні, закінчуються остючком. Віночок світло-пурпуровий або пурпуровий, пухнастий, трубочка видається із чашечки, верхня губа довгаста, зарубчаста, згодом назад відігнута. Тичинок чотири, розташованих під верхньою губою. Пиляки не досягають середини верхньої губа. Маточка одна, стовпчик один, зав'язь верхня. Плід - розпадний горішок.

Росте у мішаних лісах, по чагарниках, на луках. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні - вересні. Поширена і заготовляють майже по всій Україні.

[ред.] Практичне використання

Лікарська, харчова, ефіроолійна, танідоносна, фарбувальна, медоносна й декоративна рослина.

У народній медицині надземну й підземну частини буквиці використовують як відкашлювальний (при кашлі й астмі), сечогінний, жовчогінний, легкий проносний засіб; траву - при поганому шлунковому травленні, геморої; листки - як вітрогінний, болетамувальний засіб, при проносі, ломоті, хворобах сечового міхура, паралічі, подагрі, простудах горла і грудей. Траву буквиці використовують також для припинення легеневих кровотеч. Корені буквиці використовують як блювотний і проносний засіб. Ліки з буквиці застосовують у вигляді напарів і відварів. Буквиця містить гіркі й дубильні речовини (стахідрин, холін, бетоніцин), алкалоїди (0,1-0,5% ), слиз і ефірну олію (до 0,058 %).

У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої трави, зібраної під час цвітіння.

У ветеринарії молочний відвар листків буквиці дають тваринам при запаленні кишок. Порошок з сухої рослина використовують для отруєння мишей. Молоді листки буквиці вживають в їжу.

Насіння буквиці містить жирну висихаючу олію (до 42%) і фермент, що розщеплює жири. У листках буквиці міститься 12,46 %, у квітках - до 7,07 % танідів, які частково використовують для дублення шкур.

З трави буквиці одержують буро-оливкову фарбу, яку використовують для фарбування вовни. Буквиця - посередній медонос. Придатна для затінених місць у парках і лісопарках. Верхні листки і стебла з квітками поїдають вівці і кози.

[ред.] Збирання, переробка та зберігання

Траву буквиці збирають під час цвітіння (червень - серпень), зрізують її серпами. Сушать у тіні або добре провітрюваних приміщеннях, на горищі під залізним дахом, розстеливши шаром 5-7 см. Корені й кореневища заготовляють восени, викопують лопатками, струшують землю, промивають у холодній воді, сушать на горищі під залізним дахом або у добре провітрюваних приміщеннях. Сировину зберігають у ящиках, вистелених папером.