Зарубинецька культура
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зарубинецька культура — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку.
Територія розповсюдження зарубинецька культури - басейни Прип'яті, середнього і частково горішнього Дніпра. Час - приблизно 200 рік до РХ до 200 року після РХ. Була визначена у 1899 і засвідчена понад 500 місцями, які охоплюють простір від Прип'яті й Подесення до Середнього Подніпров'я.
Зміст |
[ред.] Дослідження зарубинецької культури
Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. Вікентій Хвойка, який виявив могильник з тілоспаленням поблизу с. Зарубинці Переяслав-Хмельницького району Київської області. Крім Зарубинецького могильника, В.В.Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки.
Важливе значення для вивчення зарубинецької культури мали розкопки великого могильника, розташованого на околиці Києва, у с. Корчуватому, проведені в 1940-1941 рр. У післявоєнні роки у Середньому Придніпров'ї досліджувалися поселення в Києві, поблизу сіл Пирогів, Великі Дмитровичі, Зарубинці, в околицях м. Канева, поблизу сіл Сахнівка, Межиріч, Лютіж та інших, могильники неподалік від сіл Суботів, Пирогів, Хотянівка.
На території Верхнього Придніпров'я, між гирлами Березини та Сожу, на початку 50-х років були виявлені численні зарубинецькі пам'ятки. На поселеннях і могильниках на берегах Прип'яті було виявлено близько 40 пам'яток. Розкопками було повністю досліджено могильники Велемічі І та II, значні роботи проведено на могильниках Вороніне, Черськ, Отвержичі, Ремель.
Зарубинецькі пам'ятки в басейні Південного Бугу, а також Дністра (поселення Мар'янівка, могильник Рахни, поселення Ремезівці) належать до пізніх проявів зарубинецької культури.
[ред.] Етнічна приналежність зарубинецької культури
Перший дослідник зарубинецьких пам'яток В. В. Хвойка вважав їх слов'янськими, місцевими за своїм походженням. На його думку, вони являли собою проміжну ланку між пам'ятками ранішої скіфської доби і пізнішої черняхівської культури.
До думки В.В.Хвойки про слов'янську приналежність зарубинецької культури та про її автохтонне походження приєдналися А.О.Спіцин, М.Ф.Біляшевський та ін. Проти неї виступили західноєвропейські дослідники. Німецькі археологи П.Рейнеке і К.Такенберг оголосили зарубинецькі пам'ятки приналежними германським племенам, що з'явилися на Подніпров'ї внаслідок переселення. Французький вчений Дешеле вважав Зарубинці кельтською пам'яткою. Ці припущення лишились не доведеними.
Більшість вчених поділяє точку зору В.В.Хвойки про належність зарубинецької культури місцевим давньослов'янським (праукраїнським) племенам. Вважається, що зарубинецька культура має не одне, а три джерела: місцеву культуру скіфського часу лісостепової правобережної смуги України та елементи прип'ятсько-поліської і латенської культур. Зарубинецька культура має чітко виражені локальні особливовсті. Так, середньодніпровський локальний варіант відрізняється виразними рисами культури місцевих племен пізньоскіфського часу. На думку Бориса Рибакова зарубинецька культура є продовженням праслов'янської пізньоскіфської (підзньосколотської) культури, носії якої під впливом несприятливих обставин, що склались після сарматського вторгнення в степи Північного Причорномор'я, були вимушені мігрувати з лісостепів у лісову зону у верхів'ях Дніпра.
[ред.] Спорідненість з іншими культурами
У західній половині слов'янського світу синхронною зарубинецькій була Пшеворська культура. Сарматського ярма там не було, і ця культура була більш повнокровною, ніж зарубинецька. Ці культури разом формують один археологічний комплекс. Ця спорідненність вказує на близкість пращурів українців (Зарубинецька культура) і поляків (Пшеворська культура).
Зарубинецька культура, як і її наступниця Черняхівська культура, має впливи інших культур: кельтської Латенської культури, степових скитів і сарматів. Згодом мала вплив цивілізації Римської імперії на Дунаї. Вплив Скитсько-сарматської цивілізації був значний у гончарстві, зброї, домашньому господарстві і орнаментації.
Носії культури займалися сільским господарством, скотарством і мисливством. Відома торгівля шкірами диких звірів з містами Причорномор'я. Небіжчиків спалювали і вкладали попіл в урни і ями.
Етнічна належність переважно була слов'янська, а саме українська. Про це свідчать стародавні, що не змінювалися з часом, слов'янські назви річок (гідроніми). Також можливі іноземні елементи. Так бастарни, народ який був згаданий у класичній літературі, відповідає територіально і у часі Зарубинецькій культурі. Не має впевненості, якою мовою цей народ розмовляв, але скоріш - балтійською, аніж німецькою.
З 200 року після РХ культура населення зазнала змін. Це було пов'язано, на думку деяких західних (переважно німецьких) дослідників, з приходом шведського народу готів з Польщі. Територія Зарубинецької культури стала частиною Готської держави, яка археологічно характеризується Черняхівською культурою. Проте більшість вітчизняних досліків вважають хибним таке припущення і вважають Черняхівську культуру прямим продовженням Зарубинецької. Цю думку переконливо обґрунтував Борис Рибаков у монографії «Язичество давньої Русі».
[ред.] Джерела
- J.P.Mallory. Zarubintsy Culture. Encyclopedia of Indo-European Culture. - Fitzroy Dearborn, 1997.
- Б.А.Рыбаков "Язычество Древней Руси"
| Культури Північного Причорномор'я (України) |
 |
|
Білогрудівська | Буго-Дністровська | Висоцька | Городоцько-здовбицька | Дніпро-Донецька | Зарубинецька | Зрубна | Карпатських курганів | Катакомбна | Кемі-Обинська | Комарівська | Кулястих амфор | Латенська | Липицька | Лінійно-стрічкової керміки | Лінійчастого посуду | Лужицька | Мар'янівсько-бондарихинська | Ноа | Пшеворська | Роменсько-боршевська | Сабатинівська | Салтівсько-Маяцька | Свідерська | Середньодніпровська | Середньостогівська | Солютрейська | Станівська | Стжижовська | Сурсько-Дніпровська | Тарденуазька | Тиська | Трипільська | Тщинецька (Комарівська) | Пізнотрипільська (усатівська) | Пізньострічкової розписної кераміки | Черняхівська | Чорноліська | Шельська | Шнурової кераміки | Юхнівська | Ямково-гребінцевої кераміки | Ямна | |
|
