Самійленко Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Видається за доцільне, щоб цю статтю було об'єднано з [[::{{{1}}}|{{{1}}}]],
але, можливо, варто це додатково обговорити

Самійленко Володимир, літ. посвд. Іваненко, В. Полтавець, В. Сивенький, Л. Сумний (1864 — 1925), поет, драматург і перекладач. Народився у В. Сорочинцях на Полтавщині. Закінчивши 1885 Полтавську гімназію, вчився до 1890 на іст.філол. фак. Київського університету. Належав разом з І. Липою, М. Махновським та ін. до «Братства Тарасівців». Працював службовцем у Києві, Чернігові, Катеринодарі й Миргороді; з І905 у Києві в ред. газ. «Громадська Думка», «Рада», «Шершень» і Ідо 1917 нотар у м. Добрянці. За укр. державности служив у мін-вах освіти і фінансів, а в 1919 емігрував у Галичину з урядам УНР. У 1924 повернувся до Києва, працював ред. у видавництві художньої літератури; помер у Боярці. Почав друкувати вірші у львівській «Зорі», з 1886 і пізніше друкував свої твори в альманахах «Складка», «Ватра», у ж. «Правда» і «ЛНВ». Перша зб. «З поезій Володимира Самійленка» вийшла в Києві 1890; друга з поезіями 1884-1906 «Україні» з передмовою І. Франка у Львові (1906). Незакінчена поема «Гея» друкована частково в «ЛНВ» (1922). У ліриці С. визначився як поет-ідеаліст й особливо як поет сатирик: (вірші з засудженням гурапатріотизму, самодержавства, продажництва, графоманства): «На печі», «Собаки», «Ельдорадо», «Горе поета» й ін. Автор драматичних творів «Маруся Чураївна» (1896), «У Гайхан-Бея» (1917), фраґменти п'єси «Драма без горілки» (1895) та ін. С. перекладав «Іліяду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже, Байрона та багатьох ін., досягаючи у перекладних працях високого мист. рівня. «Вибрані твори» С. з його автобіографією були видані в Києві 1926 і «Твори у двох тт.» (1958). Бібліографію творів С. і писань про нього див. «Укр. письменники» т. III, 1963.

Володимир Самійленко (3 лютого (22 січня) 1864, с. Великі Сорочинці на Полтавщині - 12 серпня 1925, Боярка) - український поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач.

Володимир Самійленко народився 22 січня 1864 року в містечку Сорочинцях Миргородського повіту. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884 р. В 1884 році вступив на філологічний відділ Київського університету, де й прослухав повний курс, але державних іспитів не здавав і вийшов з свідоцтвом про «зачет 8 семестров». (Причиною неохоти держати іспити на диплом було потроху розчарування і нехіть до деяких предметів і стан здоров'я.)

Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Потрапив на телеграф, де й прослужив «чиновником V разряда» коло 2 років. З березня 1893 р. переїхав до Чернігова на посаду секретаря редакції «Земского сборника», видаваного Земською управою губерніальною.

Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917 p. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924 p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.

[ред.] Творчість

Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики. Високі почуття любові до батьківщини — розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка». В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії у часі і просторі, про єдність матеріального і духовного начал.

В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості.

З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894).

Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської і зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та ін.