Стільсько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Стільсько

Область

Львівська

Район/міськрада

Миколаївський

Рада

Стільська сільрада

Основні дані

Засноване/перша згадка

13 ст., перша писемна згадка — 1330 р.

Населення

834

Поштовий індекс

81615

Телефонний код

+380 3241

Географічні координати

Водойма

річка Колодниця

Адреса місцевої ради

Львівська область, Миколаївський район, село Стільсько

Стільсько - село Миколаївського району Львівської області.

[ред.] Історія

Стільське городище (IX- початку XI ст.) осередок общинної та великокнязівської влади східних хорватів

Понад тисячоліття тому на широких просторах Українського Прикарпаття існувала країна слов'ян, відома як Велика або Біла Хорватія, про яку вперше повідомляє імператор Візантії Костянтин Багрянородний — історик, видатний політичний і культурний діяч X століття. У книзі "Про управління імперією" він пише, що "хрещені далматинські хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорськими, тобто у Північному Прикарпатті".

Хорвати тричі згадуються і в давньоруському писемному джерелі «Повісті минулих літ»: вперше у педатованій його частині, в числі Інших східнослов'янських племен; вдруге у 907 р. як учасники військового походу київського князя Олега на Візантію; востаннє у 992 р. у зв'язку із походом на них великого князя київського Володимира Святославовича.

Важливі доповнення у вивченні хорватської проблеми дають археологічні відкриття, які значно повніше, а ніж писемні джерела, висвітлюють складні процеси державотворчого розвитку, що відбувалися у суспільстві східних хорватів у VIII — середині XI ст. З 80-х років минулого століття Верхньодністрянською археологічною експедицією Національної академії наук України були започатковані перші дослідження пам'яток східних хорватів у Верхньому Подністров'ї. Об'єктами наукових відкриттів стали рештки укріплених поселень городища, що є залишками громадських (общинних) центрів, міст, замків, фортець та осередків поганського культу. В числі нововиявлених пам'яток особливої уваги заслуговує унікальний історико-культурний комплекс з центром — городищем IX—XI ст. у с. Стільське Миколаївського району Львівської області. Він охоплює величезну, вкриту давнім пралісом площу мальовничої Бібрсько-Стільської височини.

Цей край багатий переказами та легендами, що своїм корінням сягають сивої давнини. В одному з переказів повідомляється, що на горі над селом в давні часи Існувало велике місто — столиця князівства чи держави. Його недоступні стіни витримували численні ворожі набіги. Одного разу вороже військо довго утримувало місто в облозі, але так і не наважилося штурмувати його. Якось ввечері ворожі полчища Із запаленими смолоскипами почали відступати від міста. Повіривши у це, жителі міста зняли охорону і відчинили головні ворота. В цей час ворожий гарнізон, що переховувався у засідці, увірвався в місто і підпалив його. Заграва пожежі, високо здійнялась вгору, що було умовним знаком до повернення ворожого війська. Місто тоді було спалене до тла. Переживши страшну трагедію, уціліле населення переселилося у долину р. Колодниці, де поклало початок новому поселенню, яке назвало Стольско на пам'ять про колишню столицю.

У ватиканських архівах збереглися короткі грекомовні записи, зроблені не пізніше як у 30-х роках XIV ст. В них повідомляється, що між містами Галичем та Володимиром є містечко Стольско -резиденція Галицької митрополії.

В результаті тривалих археологічних досліджень було встановлено, що дійсно, на залісненому плато, над селом у IX — на початку XI ст. існувало велике місто. Його неймовірно велика, як для тогочасних міст Європи, укріплена площа сягала 250 га, а довжина оборонних стін близько 10 км. На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно споруджені тераси, що кількома рядами опоясували територію давнього міста. На поверхні валів височіли дерев'яні стіни та вежі. До них із середини були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. В одному із головних проїздів до міста було розкопано кам'яний брук, який за давнім переказом називали «Білою дорогою».

На домінуючій висоті у центрі городища збереглися рештки потужних земляних укріплень. Час не зберіг дерев'яних стін, зате невмируща людська пам'ять крізь віки донесла до наших часів давні назви окремих частин міста: «Золоті ворота», «Залізна брама», «Вежа», «Княжа криниця», «Коморище», «Підкоморище», «Химина долина», «Гребля» та інші.

Перекази повідомляють, що під городищем, глибоко під землею, знаходилося підземне місто. Вчені стверджують наявність тут підземних лабіринтів і не виключено рукотворного походження. Дуже ймовірно, що вони могли використовуватися як печерні храми, усипальниці феодальної знаті та духовенства. Через нестачу коштів на наукові відкриття перекази досі залишаються загадкою.

Довкола дитинця знаходилося укріплене передмістя, де проживало вільне міське населення — купці, ремісники та духовенство. Тут розкопано кілька десятків житлово-господарських та ремісничих об'єктів, садиби окремих заможних городян. На долівках зруйнованих пожежею жител були виявлені рештки печей-кам'янок, зібрані численні зразки кружального і ліпного посуду, предмети повсякденного вжитку, зброя.

У найближчих околицях міста археологи дослідили густу сітку поселень, культових місць та некрополів. Давнє місто було сполучене з головною водного артерією Прикарпаття — Дністром, водним шляхом довжиною 11 км, спеціально спорудженим ще у IX ст. на р. Колодниці.

Унікальною сторінкою історії та культури давнього населення цього краю були вірування. Осередки поганського культу були виявлені і досліджені археологами на околицях сіл Стільська Дуброва, Ілова, Велика Воля та поблизу міста Миколаєва. На окремих із них досліджувалися капища і жертовні ями, в яких були виявлені рештки жертвоприношень.

Джерела Сходу IX—X ст. повідомляють про храми слов'ян на Чорній горі у передгір'ї Карпат. Дуже схожими за описом до них є печерні комплекси, виявлені експедицією наприкінці 80-х рр. на північній околиці м. Миколаєва. Як встановлено у процесі досліджень, висічені у скелях приміщення були споруджені щонайпізніше у першій третині IX ст., тобто у дохристиянський період, а згодом із приходом християнства були використані монахами-скитниками.

Весь цей унікальний комплекс, що розкинувся на площі близько 200 км!, є непересічною пам'яткою давньої української історії та культури, яка немає аналогів на європейському континенті. Стільське городище, яке недавно занесене до державного реєстру нерухомих пам'яток України, повинно надійно захищатися державою від усякого роду руйнувань. Проте, в наш час більша частина цієї унікальної пам'ятки охоплена широко прогресуючими ерозійними процесами, які негативно впливають на стан його збереження. З огляду на це, громадськістю засновано «Фонд охорони раціонального використання Стільського городища і навколишнього природного та історичного середовища», основним завданням якого є збереження історичної пам'ятки.