Темник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
Те́мник — закрита директива керівництву українських ЗМІ, яка містить детальні інструкції щодо того, яким чином треба висвітлювати в новинах політичні події в Україні. Назва "темник" походить від початкової назви цього документу: "Темы недели" (рос.)
Коло людей, які отримували темники, обмежувалося вищим керівництвом ЗМІ та їх головними редакторами. Безпосередньо до редакторів телевізійних програм та журналістів вказівки ззовні доходили вже в викладенні керівництва.
Виконання "рекомендації" темників забезпечувалося завдяки побоюванням безперервних перевірок з боку держаних органів (напр., податкової адміністрації) та відклику ліцензії на трансляцію. Співробітникам каналів невиконання "рекомендіцій" загрожувало пониженням на посаді, зкороченням заробітньої платні, а то й втратою роботи.
Розповсюджені оригінали темників та інтерв’ю з журналістами, проведені Human Rights Watch, свідчать, що темники вимагали висвітлення подій в новинах таким чином, щоб президент країни Л.Кучма та партія СДПУ(О) були представлені в сприятливому світлі, а негативна, чи двозначна інформація зводились до мінімуму чи відсікались. З іншого боку, випуски новин повинні були подавати негативну чи невідповідну інформацію про опозиціних політиків та партії, або взагалі ігнорувати будь які інформаціїні приводи, пов’язані з опозицією.
Незважаючи на те, що влада заперечувала будь яку свою приналежність до темників або навіть сам факт їхнього існування, інструкції, які містили темники, були явно спрямовані на сприятливе висвітлення в новинах президента та конкретної партії.
[ред.] Еволюція та життєвий шлях "українського темника"
Закриті директиви, які згодом отримали назву "темник", початково з’явились восени 2001 року в період підготовки до парламентської виборчої кампанії 2002 р. на декількох українських каналах, близько пов’язаних з партією СДПУ(О). Незважаючи на те, що від журналістів сподівались виконання наданих "рекомендацій", вони все ж таки намагались подавати збалансовану картину політичних подій, не побоюючись наслідків.
Починаючи з літа 2002 р. така практика поширилась на інші українські телеканали. Це сталось невдовзі після призначення В.Медведчука керівником президентської адміністрації та створення в її структурі в середині 2002 р. Головного управління інформаційної політики. Поширенням практики розсилки темників на всі національні канали справа не обмежилась: редактори і журналісти відзначали посилення тиску і зростання примусу щодо дотримання "рекомендацій", які вони містили.
В цей період керівництво телеканалів все частіше отримувало дзвінки з президентської адміністрації з вимогами щодо виконання вказівок і погрозами наслідкiв для канала в цілому та його окремих співробітників. В результаті такого тиску редактори стали не тільки встановлювати політичні рамки, але й уважно відслідковувати зміст програм новин, вже зі свого боку чинячи тиск на журналістів. Журналісти відзначали збіг розширення сфери впливу темників та посилення тиску ззовні з підготовкою опозиції до акцій протесту з першими кроками провідних українських політиків в напрямку президентських виборів. 2004 р.
Наприкінці 2002 року "плани дій" для журналістів стали предметом розгляду парламентських слухань ПАРЄ, де їх було названо формою цензури, та піддано жорсткій критиці з боку ПАРЕ та інших європейських інституцій.
3 вересня 2003 р. голова Комітету Верховної ради зі свободи слова та інформації Микола Томенко зачитав уривки такої анонімної директиви з трибуни Верховної Ради.
Під час президентської кампанії 2004 витяги з темників публікувалися опозиційним українським сайтом "Українська Правда".
В лютому 2006 відомий тележурналіст Вахтанг Кіпіані видав книгу "Влада тьми і темників" де зібрано копії справжніх документів, що засвідчували існування політичної цензури українських медіа.
[ред.] Авторство темників
Зі слів редакторів та журналістів темники приходили по факсу на звичайному папері, без бланку, і не мали ні підписів ні штампів, по яким би можна було встановити джерело їх походження. В середовищі журналістів вважають, що такі директиви створювалися в президентській адміністрації (президент Л.Кучма) під керівництвом спеціалістів по зв’язкам з громадськістю, а іноді й з участю керівництва телеканалів. Анонімний характер темників дозволяв як їх авторам, так і особам, відповідальним за державну політику в області ЗМІ, заперечувати їх існування.
Звинувачення в цензурі в засобах масової інформації українська влада намагалася віднести на рахунок власників та керівників ЗМІ, а також керівництва іноземних держав. Журналістів та політиків, які відрито говорили про цензуру і темники влада звинувачувала в спекулятивному використанні негативної інформації, або ж політичному та фінансовому опортунізмі, стверджуючи, що вони фінансуються заходом.
[ред.] Формат і зміст темників
[ред.] Формат
Як правило, темник представляв собою документ російською мовою на 8-10 сторінках , який містили детальні вказівки щодо політичних подій за тиждень. В деяких випадках розсилалися окремі директиви по конкретних подіях.
Кожен документ містив чіткі та детальні вказівки щодо того, які політичні теми треба висвітлювати, яким чином їх коментувати і в якому порядку подавати матеріали в новинах.
Директиви викладалися в прямій та офіційній манері. Зазвичай, темник мав декілька підзаголовків: Тема тижня, Основні теми тижня, Відкриті теми (рос. Пролонгированные темы), Резонансні теми (Полеміка), Додаткові теми та Перспективні теми. В додаткових темах містилася інформація по питаннях, які необхідно було висвітлювати або ігнорувати в певні дні. Виклад кожної теми закінчувався розділом "інтерпретація", "коментар" або "дсв" (для службового використання). Саме ці розділи містили уточнюючі вказівки, часто по акцентуванню або приглушенню певних аспектів, спрямованих на формування сприятливого іміджу президента та/або СДПУ(О). Іноді наголошувалося на тому, що має надійти додаткова інформація або роз'яснення щодо даного питання.
В темниках 2001 р. іноді зустрічались посилання на осіб, відповідальних на надсилання такої додаткової інформації. Остання могла передаватись як в нових темниках, так і по телефону.
Іноді темники містили вказівки для окремих видів ЗМІ (телебачення чи преси), або для конкретних видань та телеканалів. Іноді - супроводжувалися додатковими матеріалами або прес-релізами.
[ред.] Зміст
Темники приписували створювати сприятливий образ президента та уникати висвітлення подій, які можуть поставити під загрозу його репутацію. Якщо двозначний сюжет все ж таки допускався до висвітлення, він повинен був подаватись таким чином, щоб не кинути тінь на Л.Кучму.
Значне місце в темниках приділялося діяльності СДПУ(О).
Багато вказівок в темниках стосувалося вільного прояву волевиявлення: по відношенню до подій, пов'язаних з опозицією, часто висловлювалося "прохання ігнорувати", або ж подавати інформацію в викривленому світлі, з акцентом на скандальність, конфлікти та корупцію.
Статя написана з використанням матералів, опублікованих Human Rights Watch.
[ред.] Ресурси інтернет
- Human Rights Watch: http://www.hrw.org/russian/reports/russia/2003/fight1/t3.html
- "Українська Правда": http://www.ukrpravda.com/archive/?41027-4-new