Бучач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Бучач

[[Зображення:\|120px]]

Основні дані

Регіон:

Тернопільська область

Район/міськрада:

Засноване/перша згадка:

1397

Населення

12,5 тис.

Поштові індекси:

48400

Телефонний код:

+380-XXX

Географічні координати:

49°04' пн.ш. 25°24' сх.д.

Відстань

Найближча залізнична станція:

{{{станція}}}

До обл.центру:
- фізична:
- залізницею:
- автошляхами:

— км
— км
— км

До Києва:
- фізична:
- залізницею:
- автошляхами:

— км
— км
— км

Міська влада

Веб-сторінка:

Весь Бучач

Міський голова:

Бучач - районний центр Тернопільської області, розташований за 72 км на південний захід від обласного центру, на обох берегах Стрипи.

Населення - 12,5 тис. мешканців.

Бучач розташований на перехресті шосейних доріг, що ведуть на Струсів, Тернопіль, Монастириська, Івано-Франківськ, Чортків, Заліщики, Золотий Потік, Коломию, Золотники і Зарваницю.

Залізнична станція Бучач - нині кінцева.

[ред.] Історія

Бучач

Загальний вид на місто і Василіянський монастир від замку

Неписана історія міста сягає сивої давнини. На Федір-горі під час археологічних розкопок (1924) знайшли кам'яні долота і тесла зі старанно зашліфованою поверхнею. Такий інвентар - типовий для племен культури лінійно-стрічкової кераміки (6-3 тис. до Р.Х.). На березі Стрипи виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поховання бронзового віку.

Назва міста походить від старослов'янського слова "буча" - в значенні "вода напровесні, бистрина і глибінь", що досить точно відображає навколишній ландшафт.

Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: 1260 або 1397 роки. На території міста знаходилося давнє слов'янське поселення, що до 1340 року входило до складу Галицько-Волинського князівства. Наприкінці XIV ст., внаслідок тривалої боротьби між Польщею і Литвою, Східну Галичину (в т. ч. Бучач) захопили поляки.

Перша письмова згадка - 1397 р.

Бучач належав литовським магнатам Бучацьким (гербу Абданк), які прославилися при захисті Галицької Русі і Поділля від кримських татар. Михайло Бучацький був галицьким старостою, Іван - подільським воєводою, Яків (останній нащадок цього роду) - єпископом кам'янецьким, холмським і полоцьким. Бучацькі правили містом до кінця XVI ст., відтак - Гольські, а з 1632 року - Потоцькі (гербу Пилява).

1515 року місто отримало Магдебурзьке право.

З 1558 р. тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер - торги.

Більшість міщан займалися ремеслами і рільництвом. Вони відробляли панщину, сплачували десятину, виконували різні повинності.

У 1580 році було закінчене будівництво замку, а 1610 року зведено муровану церкву Св. Миколая. Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні 1648 року замком оволоділо козацьке військо. В 1655 і 1667 рр. фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі. Відступаючи, вони спалили місто.

Навесні 1672 року гетьман Петро Дорошенко разом із турецьким султаном Мохаммедом IV відбили у поляків Кам'янець-Подільський і Бучач. 18 жовтня 1672 року у Бучачі під деревом "Золота Липа", яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Польщею. Кордон пройшов по річці Стрипа і поділяв місто на дві частини - східну (турецьку) і західну (польську). Окупація Бучача турками тривала 11 років. У листопаді 1683 року поляки здобули перемогу над турками під Хотином, і статті Бучацького договору втратили силу.

Польський король Ян III Собєський відвідав Бучач 1683 року (очевидно до "Віденської відсічі" 12 вересня). У місті пам'ятають про "Джерело Собєського". На опорній стіні була встановлена пам'ятна плита з написом, що біля цього джерела відпочивав король (нині не збереглася).

У серпні 1687 року Ян III стояв у Бучачі з обозом і проводив військову раду щодо здобуття Кам'янецької фортеці.

На середину XVIII ст. припадає містобудівельна діяльність архітектора Бернарда Меретина і скульптора Йоганна Георгія Пінзеля. На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького, вони звели ряд визначних пам'яток пізнього барокко, які сформували обличчя міста: придорожня фігура Св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (1751), монастир ОО.Василіян (1751-1753), Парафіяльний костел (1761-1765), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764).

1772 року, після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбурґів (з початку XIX ст. - Австрії; з 1867 р. - Австро-Угорщини).

У 1804 році при монастирі отців Василіян заснували гімназію, в якій навчалися відомі українські та польські діячі культури, літератури і мистецтва. Серед її викладачів були поети Юліян Добриловський, Іларіон Грабович, біолог Семен Труш.

У 1809-1815 рр. Бучач належав Росії.

Стихійні лиха і хвороби не минали мешканців міста. Епідемія холери 1831 року забрала 770 бучачан. 29 липня 1865 року трапилася велика пожежа, під час якої згоріло 220 будинків, у тому числі ратуша, монастир, церква, костел, синагога.

За даними 1880 р., територія міста займала 3055 м², і в ньому проживало 8967 жителів, у тому числі євреїв - 6077, поляків - 1816, українців - 1066.

Чеський письменник Карл Запп, який подорожував Галичиною в 1830-х роках, залишив цікаві спостереження про побут і звичаї Бучача, сіл повіту. А польський архітектор і художник Єжи Глоговський виконав кілька акварелей з краєвидами міста.

Скасування панщини (1848) сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво, що мало натуральний характер. Прокладення в 1884 році залізниці Станиславів-Бучач-Ярмолинці спричинилося до пожвавлення промисловості й торгівлі.

У другій половині XIX ст. Бучач славився ткацькими виробами та килимами, які виробляла фабрика в Підзамочку на засадах місцевого народного ткацтва. Галицький історик та фольклорист Садок Баронч написав перші історичні праці про Бучаччину - "Язлівецькі пам'ятки" (1862), "Бучацькі пам'ятки" (1882), видані у Львові.

1887 року в Бучачі перебував на гастролях Театр товариства "Руська Бесіда". Серед акторів були Степан Янович (Курбас) та його дружина Ванда Яновичева, а з ними піврічний син Лесь, майбутній реформатор українського театру.

Протягом 1891-1899 рр. за проектом Топольницького і Феррарі збудовано державну 8-класну гімназію. Тут навчалися історик Іван Джиджора, художник Володимир Ласовський, письменник Осип Назарук, поет-січовик Іван Балюк. В 1913-1914 рр. у ремісничо-будівельній школі при монастирі навчався письменник Дмитро Бедзик.

На початку XX ст. у місті звели ряд громадських і житлових споруд: будинок товариства "Сокіл", (1905, тепер Будинок культури), церкву Св. Архангела Михаїла (1910) на Нагірянці, "Касу хворих" (тепер корпус районної лікарні).

1910 року в місті проживало 14 286 жителів.

Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська.

1 листопада 1918 року українці перебрали владу в Галичині і створили Західно-Українську Народну Республіку. Багато подій тих часів пов'язано з Бучачем.

У грудні 1918 року Директорія УНР заарештувала Митрополита Київського, "відомого україножера" Антонія (О.Храповицького) та єпископа Житомирського Євлогія і вислала до Бучача. Владик помістили у монастирі отців Василіян, де вони перебували до травня 1919 року.

2 червня 1919 року у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів М.Омеляновича-Павленка і О.Грекова, полковника В.Курмановича та інших старшин УГА. Уряд переглядав "фатальну ситуацію на фронті".

9 червня Є.Петрушевич провів реорганізацію Державного Секретаріату. Вирішено скасувати посаду президента і всю військову і цивільну владу передати "уповновласненому" диктаторові. Ним став Є.Петрушевич.

У липні 1919 року місто окупували поляки.

10 серпня - 15 вересня 1920 р. в Бучачі перебувала Червона Армія. Бучацький ревком (голова М.Галон) виконував декрети Галицького Революційного Комітету (Галревкому), що містився в Тернополі.

За переписом 1921 р. в місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком - 12 309. З них євреї складали 51,3%. Місто налічувало 2490 будинків.

1923 року засновано бібліотеку товариства "Просвіта", 1924 року - повітова учительська бібліотека.

18 вересня 1939 р. Бучач зайняли радянські війська. За нової влади почала виходити районна газета "За нове життя" (тепер "Нова доба"), на базі майстерні створили ливарно-механічний завод, відкрито зооветеринарний технікум (переведений з Язлівця).

7 липня 1941 року Бучач зайняли німецькі війська. Нацисти знищили біля 7500 жителів міста і району, переважно євреїв. Молодих людей було примусово вивозили на роботу в Німеччину.

Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 року. На верху Федір-гори, біля старого цвинтаря, 1984 р. відкрили меморіал на місці поховання радянських вояків (скульптор Є.Карпов, архітектор О.Зайцев). Неподалік височить символічна могила-курган, насипана 1992 року в пам'ять полеглих за волю України воїнів ОУН-УПА.

Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію, житловий, промисловий і культурно-освітній потенціал. 1947 року організовано автошколу, 1950 р. - школа механізації сільського господарства (тепер СПТУ №26). У 1951-1980 рр. діяла обласна школа майстрів сільського господарства, в 1953-1956 рр. - школа медичних сестер. У 1955-1958 рр. на західній околиці міста побудовано цукровий завод, а біля нього - селище цукровиків і середню школу. 1958 року почалися регулярні рейси автобусів на Львів, Тернопіль і Чортків, а також міське сполучення. Відкрито дитячі школи - художню (1960), музичну (1963) та спортивну (1965).

На східній околиці міста, біля Трибухівців, зведене навчальне містечко радгосп-технікум. Аграрний коледж, створений на його базі 1999 року, - один із найбільших навчальних закладів України цього профілю.

З 1982 р. в місті діє історико-краєзнавчий музей.

[ред.] Видатні уродженці міста

Тут народилися російський видавець і книгопродавець Йосиф Кнебель (1854-1926), український громадський і просвітній діяч Михайло Галущинський (1878-1931), церковний діяч і богослав о. Теодозій Галущинський (1880-1952), польський живописець Міхал Віктор Чепіта (1884-1941), єврейський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Шмуель Йосеф Агнон (1888-1970), діяч польського і міжнародного робітничого руху, публіцист Остап Длускі (А.Лянгер, 1892-1964), український письменник, літературний критик і журналіст Михайло Островерха (1897-1979), громадський діяч, ветеринар Євген Барановський (1914-1985), діяч ОУН-УПА, сотник Ярослав Косарчин (Байрак, Козак; 1920-1951).

[ред.] Герб Бучача

У жовтні 2002 року рішенням сесії Бучацької міської ради затверджено положення про зміст, опис, і порядок застосування нового герба міста Бучач, автором якого є місцевий житель Ігор Ткачук.