Білодід Іван Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Білодід Іван Костянтинович (16(29).08.1906 – 21.09.1981) – український мовознавець, педагог, академік АН УРСР з 1957 р., академік АН СРСР з 1972 р., з. д. н. УРСР з 1966 р.

Нар. в с. Успенське (нині с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської обл.) в селянській родині. У 1932 р. закінчив літературно-лінгвістичний факультет Харківського університету. До 1941 р. працював викладачем у вищих навчальних закладах України. За участь у 2-й світовій війні нагороджений бойовими орденами і медалями. З 1946 р. – співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Одночасно викладав у Київському університеті. З 1956 р. – професор Київського університету. Протягом 1957-62 рр. – міністр освіти УРСР, 1961-81 директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР, 1962-78 рр. – віце-президент АН УРСР, 1964-81 – голова Українського комітету славістів. Автор понад 400 наукових праць. У 1947 р. захистив кандидатську, а у 1952 р. докторську дисертації. Основну увагу зосереджував на проблемах історії української мови і лінгвостилістики, загальних мовознавчих питаннях, методології та історії мовознавства. Головні наукові праці вийшли в післявоєнні роки. Історії української літературної мови присвячені праці “Питання розвитку мови української радянської художньої прози” (1955 р.), “Українська літературна мова другої половини XVI, XVII і XVIII ст.” (1957 р.), “Т. Г. Шевченко в історії української літературної мови” (1964 р.). Ряд праць Б. присвятив дослідженню спадщини Києво-Могилянської академії (“Києво-Могилянська академія і розвиток східнослов’янських літературних мов XVII-XVIII ст.” (1973 р.), “Києво-Могилянська академія в історії східнослов’янських літературних мов” (1979 р.)). Б. – співавтор і головний редактор “Курсу історії української літературної мови” (т. 1-2, 1958-61 рр.), “Сучасної української літературної мови” (т. 1-5, 1969-73 рр.), відповідальний редактор “Словника української мови” (т. 1-11, 1979-80 рр., Державна премія СРСР, 1983 р.). Усвідомлюючи, що поглиблене вивчення історії української літературної мови має спиратися на нові дані лінгвостилістики, Б. створив низку наукових праць, де проаналізував мову творів класиків української літератури Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, П. Тичини, О. Гончара, О. Довженка, М. Стельмаха, А. Малишка, Ю. Яновського та ін. Кілька статей Б. присвячено вивченню спадщини відомого українського філолога П. Житецького. Низка праць Б. присвячена педагогічним проблемам. Б. активно працював над створенням “Русско-украинского словаря” (т. 1-3, 1968 р.), за що був нагороджений Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка (1971 р.). Помер у 1981 р., у Києві. Фундаментальні праці Б. стали важливою віхою у вивченні української літературної мови. Значною мірою саме на них спиралися всі подальші дослідження в цій галузі. Велике значення Б. у підготовці молодих наукових кадрів.