Вареники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вареники — українська національна страва; невеликі, трикутної чи заокругленої форми вироби з неквашеного пшеничного, житнього, гречаного або ячмінного тіста. Начиняють сиром, товченою вареною картоплею, смаженою квашеною капустою, бринзою, пшоняною чи греченою кашею, ягодами чи м'ясом. У гірських селах - бринзою, змішаною з картоплею, а на Поліссі — з товченою квасолею.

З варениками пов'язують також магічні дії, наприклад, дівчата ворожать на варениках на св. Андрія, господарі заговорюють худобу, вареники як обов'язкову страву жінки несуть породіллі після пологів.

Ця страва з борошна та начинки вважається, нарівні з борщем, найтиповішою в українській національній кухні. Слово вареники походить від дієслова «варити». Вареник має вигляд маленького конвертика з тіста, в який загортається найрізноманітніша начинка — картопля, капуста, гриби, квасоля, м'ясо, солоний сир, солодкий сир, солодкі фрукти або ягоди. Готову страву подають зі сметаною чи олією зі смаженою цибулею. Найпопулярніші вареники з сиром. Вони часто згадуються в українському фольклорі.

[ред.] Вареники з сиром

Склад тіста: 3 склянки пшеничного борошна, 3/4 склянки молока або води, 1 яйце, 1/2 чайної ложки солі. Для начинки: 800 г сиру, 1/2 склянки цукру, 2 яйця, сіль.

[ред.] Приготування

Частину борошна заварюють окропом або киплячим молоком (1/3 всієї норми рідини), після старанного перемішування додають решту рідини кімнатної температури з сіллю та яйцем ( краще жовтком), решту борошна й замішують тісто, залишаючи його для набухання клейковини на 40 хв. Протертий сир змішують із сіллю, цукром і сирими яйцями. На тісто, розкачане у вигляді невеликих тонких коржиків, кладуть сир, краї защипують, вареники по одному опускають у киплячу підсолену воду й варять 5-7 хв. Готові вареники поливають маслом, сметану подають окремо.

[ред.] Вареники в літературі

Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»
«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»
«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати.

(Степан Руданський «ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»)