Верьовка Григорій Гурійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Григо́рій Гу́рійович Верьо́вка (13 грудня (25 грудня) 1895, м. Березна, тепер смт Менського району Чернігівської області — 21 жовтня 1964, Київ) — український композитор і хоровий диригент, педагог.
Зміст |
[ред.] Біографічні дані
1916 закінчив Чернігівську духовну семінарію. 1918—1921 вчився в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 закінчив інститут екстерном.
Від 1919 працює як організатор і керівник самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.
1923—1927 працює в музично-драматичному інституті, від 1931 — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 — професор консерваторії.
1941—1945 — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР.
1943 організував Український державний народний хор, 1943—1964 був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 хору надано ім'я Григорія Верьовки.
1943—1952 — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).
Був членом КПРС (від 1946).
Поховано на Байковому кладовищі (надгробок роботи скульптора Еліуса Фрідмана).
[ред.] Творча діяльність
Верьовка як композитор працював переважно в області хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня «І шумить, і гуде», патріотичні пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують працю «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».
Серед творів великої форми кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова Павла Тичини.
Верьовка створив також обробки революційних пісень: «Вперед, народе, йди», «Карманьйола» та інші, а також обробки українських народних пісень: «І шумить, і гуде», «Ой чого ти, земле, молодіти стала».
Народний ход рік від року вдосконалював майстерність. У кожній з країн, де проходили виступи, хор натхненно співав пісні її народу й обов’язково мовою оригіналу, що завжди особливо підкорювало слухачів.
[ред.] Відзнаки та нагороди
- 1948 Верьовку за тривалу концертну діяльність відзначено Сталінською премією.
- 1960 став народним артистом УРСР.
- 1968 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (разом з Анатолієм Авдієвським).
- Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», медалями.
[ред.] Література
- Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 2. — К., 1978. — С. 201.
- Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 110.
- Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 71.
