Виноградський Сергій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сергі́й Микола́йович Виногра́дський (1(13) вересня 1856, Київ — †24 лютого 1953, Париж) — видатний мікробіолог, еколог і ґрунтознавець.

Народився в Києві в сім'ї спроможного юриста. Після закінчення в 1873 2-ї Київської гімназії почав вивчення права, пізніше здобув музичну освіту в Консерваторії Санкт-Петербургу.

У листопаді 1877 поступає на другий курс Природного факультету Санкт-Петербурзького університету. Після його закінчення в 1881 присвятив себе мікробіології і в 1885 виїхав для подальшого навчання в Страсбург до Антона де Барі. У 1887—1888, працюючи в лабораторії де Барі, вперше показав можливість отримання енергії за рахунок окислення сірководня і використання її для асиміляції вуглекислого газу, відкривши таким чином хемосинтез (здійснюючі цей процес організми він назвав аноргоксиданти). До цього єдиними автотрофними організмами вважалися фотосинтезуючі рослини, тому дані роботи забезпечили Виноградському світове визнання.

Після смерті де Барі в 1888 Виноградський продовжив роботу в Інституті гігієни Університету Цюріху. Тут він підтвердив спостереження Ворінгтона про те що процес нітрифікації йде в дві стадії і виділив культури бактерій-нітрифікаторів. Розвиваючи ідеї хемосинтезу, довів що вуглець для будови клітинної речовини може бути одержаний тільки фіксацією вуглекислого газу.

Азотний цикл

У 1894 став член-кореспондентом Імператорської Санкт-петербурзької Академії Наук, а в 1895 виділив першу азотфіксуючу бактерію Clostridium pasterianum.

Не зважаючи на численні пропозиції залишитися в Цюріху або переїхати до Парижа, в 1899 Виноградський повернувся до Санкт-Петербургу, де працював в Інституті експериментальної медицини.

У 1902 одержав докторський ступінь і з того часу по 1905 був директором інституту. Тут він займається вивченням небезпечних інфекцій, зокрема чуми. Його помічником був Д. К. Заболотний, що став згодом основоположником вітчизняної епідеміології.

У 1912 за станом здоров'я покидає інститут і переїжджає з сирого Петербургу до Подольська, де звертається до проблем землеробства і ґрунтознавства.

Після революції 1917 виїхав спочатку до Швейцарії, а потім до Белграду, де написав книгу «Железобактерії як аноргоксиданти». У 1922 за пропозицією Еміля Ру, директора Інституту Пастера, створив при інституті відділ сільськогосподарської біології (інший варіант перекладу: агробактеріології) в Бри-Колет-Робер недалеко від Парижа, яким керував до самої смерті.

У 1923 став почесним членом Російської АН. Це був єдиний в її історії випадок обрання емігранта.

Вивчаючи ґрунтове мікробне співтовариство розділив всіх мікроорганізмів, що живуть в ній, на автохтонних (типові, зустрічаються завжди) і алохтонних (зимогенних) (розвиток яких пов'язаний із збільшенням концентрації органічної речовини). Цей поділ виявився застосовним для більшості екосистем. Вивчав розкладання целюлози, азотний цикл і фіксацю азоту. У 1949 французькою мовою вийшла його книга «Мікробіологія ґрунтів, проблеми і методи», в 1952 в СРСР виданий її переклад на російську.

Свою останню наукову роботу в 1952 Виноградський присвятив систематизації бактерій.