Калнишевський Петро Iванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Петро Iванович Калнишевський (1690 - 31.10.1803) - останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762, 1765—1775 рр., був участником росiйсько-турецкої вiйни 1768-1774 рр. (за хоробристь був нагороджен золотою медаллю з брилiянтами).
Зміст |
[ред.] Загальнi данi
Народився Петро Калнишевський близько 1690 року в селі Пустовійтівка Лубенського полку біля міста Ромни. Походив з української шляхти.
Був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим.
За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 - 1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений кавалером найвищого ордену Російської імперії – ордену Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта.
Відстоював права Запорожжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. Вiдомо, що Петро Калнишевський знаходився також у приятельских вiдносинах iз Князем Григорием Олександровичем Потьомкиним.
[ред.] Погром Запорозької Січі та арешт
Князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проєктом ліквідації Січі Запорозької 23 квітня 1775 р. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.
Завойовники пограбували військову скарбницю, військові припаси, архів, церкву. Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано i на пропозицiю Потьомкина вiн був зiслан одвiчно до Соловецького монастiру, куди прибув у кiнцi липя 1776 р. Монастирському керiвництву було наказано утримувати Кальнишевського "без видпусток из монастiру, заборонити не лише листування, але й ще спiлкування з iншiми персонами та тримати пiд нiслабiючюю вартою солдат монастiру".
3 серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким оголосила, "что нет теперь более сечи Запорожской в политическом ея уродстве". Шість пунктів довгого маніфесту фактично зводяться до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власности та в намаганні створити незалежне управління.
[ред.] Соловецький монастир
Петра Калнишевського було розташовано в казематi № 15 бiля Сушила. "Порцiйних грошей" отримав один карбованець на добу, що в 40 разiв бiльш нiж iншi в’язнi. На заощаджені грошi він вiдремонтував свiй каземат, а наприкінці життя купив Евангелiє вартiстю 2 435 карбованцiв і подарував його монастиру. У 1792 р.Петро Калнишевський був переведен в одиночну тюрму бiля Поварнi. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуван за загальною амнiстією й отримав право на вiльний вибiр мiсця мешкання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров’я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя 1803 року.
Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на папертi Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиру досi збережено могильну плиту з текстом: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю».
Весною 1887 року Соловки відвідав український історик Дмитро Іванович Яворницький. Його праці донині є найважливішим джерелом наших знань про ув'язнення отамана.
[ред.] Iншi данi
Згiдно з дослідженнями історика і письменника Данила Кулика президент В.А. Ющенко є прямим нащадком легендарного отамана - кошового отамана Запорізької Січі- Петра Калнишевського. У XVIII столітті в Калнишевського був брат Нечипор Ющенко, козацький старшина із Хоружівки, і сучасні Ющенки із цього села є його нащадками (Д. Кулик. Вiд Кальнiша вiстi).
