Кам'янець-Подільська чоловіча гімназія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кам’яне́ць-Поді́льська чолові́ча гімна́зія — класична російська гімназія, що діяла в губернському місті Кам’янці-Подільському від 1833 до 1919.
Зміст |
[ред.] Передісторія
Згідно із «Статутом навчальних закладів, підвідомчих університетам», який 1804 затвердив російський імператор Олександр І, у кожному губернському місті засновувалася гімназія — безплатна та безстанова. 1804—1814 на правах Подільської гімназії діяла школа, розміщена у Вінниці та підконтрольна польській шляхті (колишнім господарям Поділля). Тільки 27 вересня 1814 цю школу реорганізували в Подільську губернську гімназію. Але вона і далі була польською, тож вчилися в гімназії здебільшого діти католиків. 1814—1815 тут навчався майбутній польський поет Северин Гощинський. Цю ж гімназію 1824 таємно від свого поміщика закінчив кріпак-вільнодумець Семен Олійничук. Після польського повстання гімназію у Вінниці закрили. 13 жовтня 1832 Рада Харківського університету ухвалила Подільську гімназію з Вінниці перевести до Кам’янця-Подільського. Відкрили її в губернському центрі 1 січня (13 січня) 1833 як Кам’янець-Подільську російську чоловічу гімназію. А у Вінниці 1832 відкрили повітову російську гімназію, яку 1847 перевели до Білої Церкви. У цій гімназії — спочатку у Вінниці, потім у Білій Церкві — вчився польський історик і лікар Юзеф Ролле, який від 1861 працював у Кам’янці-Подільському.
[ред.] Становлення
Першим директором Кам’янецької гімназії став 35-річний колезький асесор Федір Телешов — вихованець Казанської гімназії та педінституту. Федір Якович був енергійним, вимогливим начальником. Однак владолюбство, безконтрольне розпоряджання майном досить суттєво псували враження про нього. Телешов директорував недовго: через два роки його перевели до Кишинева. Спочатку гімназія розміщувалася аж у трьох місцях. У колишньому (і нинішньому) будинку католицького єпископа (сучасна адреса — Францисканська, 2) були квартира директора гімназії та канцелярія, в колишніх будинках єзуїтів — квартири вчителів, у будинку Бесядовської — класи та квартира інспектора. Приміщення були тісними та старими. Так, 1835 директор гімназії Андрій Батаровський скаржився: «У всіх класах пічки старі, рами у вікнах майже зогнили, тому, як запевняють пани вчителі, взимку в класах холодно, димно, чадно». Якщо 1833 у гімназії навчалося 98 учнів, то 1835 — вже 221, а 1839 — 427 чоловік.
[ред.] Новий корпус гімназії
На проблеми Кам’янецької гімназії звернув увагу сам імператор Микола І і висловив «діяльне бажання уряду та всього світського стану бачити в цьому губернському місті споруду, достойну гідності та важливості губернської гімназії». Тож 25 червня 1837 — у 41-й день народження царя — заклали фундамент нового приміщення гімназії. 8 вересня 1841 збудований корпус освятив архієпископ Арсеній. На першому поверсі розмістилися загальні учнівські квартири, на другому — класи, на третьому жили вчителі. Споруджений у стилі класицизму, будинок ззовні був досить скромний, але водночас і показний. 1851 актовий зал між другим і третім поверхами перекрили — і влаштували два зали. У 1872—1873 в горішньому залі обладнали Трисвятительську церкву. Щоб вона мала баню, то навіть пожертвували залізним гербом Росії, який вінчав фасад. 1913 гімназія на власні кошти провела в головному корпусі електричне освітлення. 1914 будівля постраждала під час обстрілу міста австрійськими військами. Рівно сто років (1841—1941) будинок (сучасна адреса — Татарська, 14) вірно служив гімназії та її спадкоємиці — першій школі. Війна залишила від нього тільки стіни та прорізи вікон і дверей. 1948 будинок відбудували й віддали під головний корпус педінституту.
[ред.] Мова навчання
Мовою навчання в Кам’янецькій гімназії була російська. Українська мова не те що викладовою, але й окремим предметом не могла бути. Бо, згідно з циркуляром від 18 липня 1863, який видав міністр внутрішніх справ Росії Петро Валуєв, «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Рідну мову гімназистів намагалися витіснити навіть з побуту. Так, 12 серпня 1865 попечитель Київського навчального округу розпорядився, щоб не тільки в стінах гімназії, а й на квартирах учні розмовляли російською мовою. Тож не дивно, що в 1865—1866 навчальному році з 150 гімназистів-католиків 25 покарали тільки за те, що в стінах гімназії мали необачність заговорити по-польськи.
[ред.] Високі гості
Що Кам’янецька гімназія не була поза увагою держави, свідчить і те, що її відвідали аж три царі — Микола І (1842), Олександр ІІ (1859), Микола ІІ (1916). У жовтні 1873 гімназію інспектував міністр народної освіти Росії Дмитро Толстой. У п’ятому класі він сам провів диктант з російської мови, виправив учнівські роботи й оцінив кожну з них.
[ред.] Начальники
Серед керівників навчального закладу варто виділити Михайла Вощиніна, який від 1835 був інспектором гімназії, а в 1838—1848 її директором. Саме при ньому збудовано новий корпус гімназії. Гуманне ставлення Михайла Ілліча до учнів було, як на ті часи, великою рідкістю. Не відгороджував він себе і від учителів, розумну пораду від них сприймав з радістю. Тоді ж (1835—1848) у гімназії працював викладачем, а потім інспектором випускник Харківського університету (1823) Пилип Морачевський. У парі з Михайлом Іллічем це був чудовий тандем керівників. Звісно, не всі директори були такими, як Вощинін. Так, у 1857—1863 гімназію очолював англієць за походженням, вихованець Единбурзького університету, знавець класичних мов Яків Бякстер. Ця досить освічена, але стара і хвора людина дивилася на гімназію як на другорядну справу. Не кращим був і Петро Коленко, який очолював гімназію у 1864—1871. Повільний і в’ялий, він майже не звертав уваги на навчання та виховання, а, живучи в окремому будинку, надзвичайно рідко з’являвся в гімназії. Проте директором Петро Дмитрович був суворим, тож учні та вчителі його боялися. З попечителів Київського навчального округу виділимо видатного хірурга Миколу Пирогова. За недовгий час кураторства (1858—1861) він немало зробив для розвитку освіти в краї, посприяв поліпшенню викладання в гімназії, встановленню нормальних стосунків між учителями та учнями, вчителями та начальниками. 2 жовтня 1859 Пирогов особисто представляв Олександру ІІ учителів і учнів Кам’янецької гімназії, показував її приміщення.
[ред.] Вчителі
Про вчителів гімназії яскраві замальовки зробив Іван Михалевич: «З латинської мови один учитель був надмірно вимогливим до дітей, які навряд чи могли збагнути все розмаїття правил граматики, інший — при всій працелюбності та постійній підготовці до уроків — не дає очікуваної користі: викладаючи, вдається у філологічні тонкощі, а між тим його учні нерідко не знають елементарних речей з граматики...» Але чимало викладачів залишили по собі добру пам’ять. Менше року працював у гімназії Іван Вернадський, який 1841 прибув сюди після закінчення Київського університету. Але й через 40 років його згадали як одного з найкращих викладачів гімназії. У 1865—1868 російську мову й словесність у Кам’янецькій гімназії викладав Павло Житецький — ще один випускник Київського університету. У вересні 1842 російську словесність і логіку в гімназії став викладати молдавський письменник і учений, майбутній почесний член Румунської академії наук Александру Хиждеу. Заскорузлість гімназичних програм явно не задовольняла Олександра Фадійовича (так його величали в гімназії), а вихід за їх рамки призвів до того, що вже через рік занадто самостійного викладача звільнили. В Кам’янецькій гімназії вчилися його сини: Микола — майбутній художник, замучений 1860 в Петропавлівській в’язниці за участь у студентському революційному русі, Богдан — письменник, автор «Великого етимологічного словника румунської мови». Варті доброго слова і художники, які викладали в гімназії. Це Іван Васьков, який звернув увагу на гімназиста Миколу Бурачека — майбутнього пейзажиста, художника театру. Це Дмитро Жудін, який свій значний талант художника передав і доньці Ользі Жудіній — випускниці Маріїнської гімназії. Зовсім недовго, з вересня до грудня 1905, у гімназії малювання викладав В’ячеслав Розвадовський, який заснував у місті художню школу для сільських дітей. Учителем чистописання та малювання у 1851—1859 працював Гаврило Подраменцов. Але не це прославило Гаврила Миколайовича, а те, що велику любов до театру передав доньці, а та як Марія Савіна стала видатною російською актрисою. У викладача Петра Чуйкевича — випускника філологічного факультету Київського університету — в гімназії зупинявся Тарас Шевченко в жовтні 1846 під час тижневого перебування в місті. І з усього багатства, зібраного Шевченком у Кам’янці-Подільському, залишилося тільки три народні пісні, записані саме від Чуйкевича. Добрих слів заслуговує Іван Михалевич, який 1883 до 50-річчя гімназії видав історичні записки про неї, які досі не втратили цінності. Український енциклопедист Євген Онацький 1912 закінчив Кам’янецьку гімназію зі срібною медаллю. Золотої не дали «через кляту математику». А зрізав хлопця «викладач Горшков, великий педант, як і належить математикові», бо не зносив Євгенової звички «при різних алгебраїчних вправах губити плюси чи мінуси». Виявляється, Онацького вчив батько майбутнього радянського адмірала Сергія Горшкова — Георгій Михайлович.
[ред.] Учні
Згадаймо і найталановитіших гімназистів. Миколу Бурачека, Богдана Хиждеу та Миколу Хиждеу, Євгена Онацького ми вже назвали. У Кам’янецькій гімназії в різні роки також училися письменники Мойсей Альтман, Валер’ян Захаржевський, Лев Котелянський, Модест Левицький, Григорій Мачтет, Юрій Смолич, Микола Чирський, зоолог Петро Бучинський, народник Володимир Дебогорій-Мокрієвич, військовий історик Борис Жерве, революціонер Володимир Затонський, його брат — інженер Євген Затонський (під його керівництвом у 1930—1935 під Замковим мостом збудовано гідроелектростанцію), біохімік Борис Збарський, літературознавець Костянтин Копержинський, головний художник Великого театру СРСР (1924—1928) Михайло Курилко, гідрогеолог Октавій Ланге, мовознавець Борис Ларін, історик Іван Лучицький, відомі подільські лікарі Юлій Манасевич і Едмунд Фаренгольц, драматург і актор Тадей Рутковський, мистецтвознавець, архітектор Володимир Січинський, математики Микола Чеботарьов та Ілля Штаєрман, громадський діяч, один з ініціаторів створення Кам’янець-Подільського університету Олександр Шульмінський. Що гімназія була щедра на таланти, немає нічого дивного. У 19 столітті на все Поділля було лише дві чоловічі гімназії — Кам’янецька та на 5 років молодша Немирівська. Тож для талановитих подоляків, які хотіли здобути середню освіту, особливого вибору не було. Але приймали не всіх. У циркулярі від 18 червня 1887 міністр народної освіти Іван Делянов відверто сказав: «До навчальних закладів повинні приймати тільки таких дітей, які перебувають під опікою осіб, здатних надати достатню запоруку в правильному над ними домашньому нагляді та надати їм необхідні для навчальних занять зручності. Отже, при неухильному дотриманні цього правила гімназії та прогімназії звільняться від вступу до них дітей кучерів, лакеїв, кухарів, прачок, дрібних крамарів, інших людей такого ж сорту, дітей яких, за винятком хіба що наділених незвичайними здібностями, зовсім не варто виводити із середовища, до якого вони належать». Атестат про закінчення гімназії відкривав шлях до університету. Так, 1886 у Київському університеті на різних курсах вчилося 90 випускників нашої гімназії. Цікавий розподіл кам’янчан по факультетах: історико-філологічний — 1, фізико-математичний — 11, юридичний — 35, медичний — 43.
[ред.] Розваги
Юрій Смолич (навчався 1911—1913) згадував: «Перший раз я побачив футбольний м’яч, коли вчився в перших класах у Кам’янець-Подільській гімназії». Найвеселіше в гімназії було 30 січня (в храмовий день її церкви), коли на традиційний бал запрошували старшокласниць державної Маріїнської гімназії та приватної гімназії Славутинської.
[ред.] Доля гімназії
5 вересня 1919, в часи Української Народної Республіки, гімназію приєднали до заснованої 1918 української гімназії імені Руданського. Коли 16 листопада 1920 Кам’янцем остаточно заволоділи більшовики, то майже одразу взялися за реформу освіти. Уже 29 грудня повітовий відділ наросвіти ухвалив всі школи в місті та повіті перетворити на 7-річні єдині трудові школи, зокрема гімназію імені Руданського на першу єдину трудову школу. Ця школа розпочала роботу 1 вересня 1921 в гімназичному будинку на Соборній площі, 2 (сучасна адреса — Татарська, 14). 1936 перша школа стає середньою. А 1944 починає все з нуля: без власного приміщення (зруйноване під час війни, воно після відновлення дісталося педінституту), без старших класів. І тільки 1956 перша школа з самирічної знову стає середньою. У 1953—1956 для неї звели будинок, в якому школа діє донині (сучасна адреса — Польський ринок, 6). Ще дві важливі події в житті першої: 1963 їй надали статус спеціалізованої школи з вивчення німецької мови, 1994 вона стала асоційованим членом ЮНЕСКО.
[ред.] Література
- Михалевич И. Каменецкая гимназия: Исторические записки о пятидесятилетии ее существования (1833 — 1883). — Каменец-Подольский, 1883.
- Білокінь С. Вихованці Кам’янець-Подільської гімназії в університеті св. Володимира // Пам’ятки України. — 2000. — Число 3—4. — С. 67—69.
- Була у Кам’янці чоловіча гімназія...: Штрихи до історії / Підготували Лариса Підгірна і Алла Бабляк // Подолянин. — 1993. — 27 січня. — С. 3.
- Назаренко Є. Д. Олександр Хиждеу в Кам’янці-Подільському // Матеріали Х Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Кам'янець-Подільський, 2000. — С.476—478.
- Смолич Ю. Я вибираю літературу // Смолич Ю. Твори у восьми томах. — Т. 8. — К., 1986. — С. 41—42, 52.
- Онацький Є. Кам’янець моїх юних днів // Пам’ятки України. — 2000. — Число 3—4. — С. 88—91.
- Папевська С. З епохи класицизму: Біографія будинку // Прапор Жовтня. — 1986. — 24 травня. — С. 4.
- Будзей Олег. Вулицями Кам’янця-Подільського. — Львів, 2005. — С. 76—79.
