Канцона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Канцо́на (іт. canzone — пісня) — одна з форм середньовічної лірики трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов'язана з культом дами.
Вишукана будова канцони була строго строфічною, позначалася незрідка наскрізним римуванням, але схема римування була у кожної канцони своя, оригінальна. Остання строфа — торнада — виглядала коротшою, присвячувалася дамі серця. Із Провансу канцона поширилась у Північну Францію та Італію, були спроби її канонізації.
Розквіт канцони припадає на лірику Ф. Петрарки. Користувалися нею Данте Аліґ'єрі, Дж.Бокаччо. Згодом канцона, хоч і зазнавала певного піднесення, однак не прижилася у європейських літературах, перетворилася на стилізацію. Поменшена форма канцони, що вживалася в Італії, називалася канцонетою, у Франції — шансонеткою, позначеною заземленим стилем.
В Україні канцона відома перекладами І. Франка, М. Бажана та інших. Українські поети до цієї форми зверталися рідко (В. Самійленко, цикл «Весна», де, крім сонетів, є дві канцони).

Як музичний жанр, в 15-16 ст. канцона являла собою багатоголосун пісню поліфонічного складу, з кінця 16 століття - як назва інструментальних п'єс типу ричеркара і фуги. пізніше, до сучасного моменту - як назва інструментальних п'єс наспівного характеру.