Людовик XIII (король Франції)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Людовик XIII
Louis XIII de France

{{{légende}}}
Народився	27 вересня 1601
Помер	14 травня 1643
Країна	{{{paysdorigine}}}
Титул	Король Франції (1610 - 1643)
Династія	Бурбонів (франц. Bourbon)
Військове звання	{{{grademilitaire}}}
Рід військ	{{{рід_військ}}}
Service	de {{{débutdecarriere}}} à {{{findecarriere}}}
Коронований
Іневестітура
Попередник	Генріх IV
Наступник	Людовик ХIV
Конфлікти	{{{конфлікт}}}
Командуючий	{{{командуючий}}}
Битви	{{{битви}}}
Відзнаки	{{{відзнаки}}}
Як шанується	{{{як_шанується}}}
Інші посади	{{{інші_посади}}}
Батьки	Генріх IV та Марія Медічі
Чоловік	{{{чоловік}}}
Дружина	Анна Австрійська, інфанта Іспанська, королева Франції
Діти	Людовик XIV (1638 - 1715) Філіп І, герцог Орлеанський (1640 - 1701)
Фаворитка	{{{фаворитка}}}

Людовик XIII Справедливий (франц. Louis le Juste; 27 вересня 1601, Фонтенбло - 14 травня 1643, Сен-Жермен-ан-Ле)—король Франції та Наварри з 1610 до 1643 р.р.
Титули: Дофін В'єнський, губернатор Нормандії (1608-1610).

[ред.] Ранні роки та початок правління

Народжений в Фонтенбло, Людовик XIII був найстаршою законною дитиною короля Генріха IV—першого короля з династії Бурбонів та Марії Медічі. Йому приходилося рости з позашлюбними дітьми свого батька, що йому не подобалося і залишило свій відбиток на його особистості. Відомості про дитячі роки дофіна збереглися найповніше в щоденнику його лікаря Еруара, які свідчать нам про досить розпусну атмосферу королівського двору.
Своїх незаконнонароджених братів і сестер він називав «фефе» і класифікував їх, як «суча порода». Породи йшли в такому порядку: «Спочатку моя, потім фефе Вандома, потім фефе Шевальє, за цим фефе Вернея і накінець маленького Море. Цей останній для мене просто смішний...»^[1]
В 1609 р. він переїжджає до Лувра, де на вимогу батька має готуватися до ведення державних справ. Він отримує достатньо поверхневе виховання від свого наставника Жиля де Сувре. Людовик мало цікавиться латиною та письмом. Найбільше його приваблювали полювання та музика. Крім того він був чудовим вершником. Він став королем в 1610 р. у віці восьми з половиною років, після вбивства Генріха IV Равальяком. Через те, що він ще не досяг повноліття регентом стала його мати, яка мала правити поки королю не виповнилося б тринадцять років. Але через своє властолюбство Марія Медічі відмовлялася віддавати владу, тому Людовик XIII почав самостійно правити лише в п’ятнадцять років. Рентша відступила від політики Генріха IV і вирішила заключити союз із Іспанією, для чого було домовлено про шлюб короля з інфантою Анною Австрійською, дочкою короля Іспанії Філіпа ІІІ Габсбурга. Шлюб був укладений 9 листопада 1615 р., але їхні сексуальні відносини не починалися приблизно до 1619 р. Цей шлюб викликав занепокоєння у дворян-гугенотів. Багато знатних гугенотів почали покидати двір і готуватися до громадянської війни, але королеві-регентші вдалося з ними домовитися. Після досягнення повноліття Людовик XIII підтвердив Нантський едикт та зізвав Генеральні штати, які, правда, не мали особливого значення. Цей період характеризується боротьбою аристократичної оппозиції з посиленням абсолютизму. Голова аристократів принц Генріх ІІ Конде був ув’язнений в Бастилії фаворитом Марії Медічі Кончіні, маршалом д’Анкром. Але 24 квітня 1617 р. з відома короля Кончіні був застрелений і трохи пізніше королева Марія Медічі була зіслана в Блуа.

[ред.] Самостійне правління

Після того, як Людовик XIII почав самостійне правління в 1617 р. він знаходився під впливом свого фаворита та наставника герцога Люіня, який був на 23 роки старшим за короля. Королева-мати в 1619 р. тікає з Блуа і піднімає армію проти сина, але повстання було не досить вдалим. Король вирішує помиритися з матір’ю і згідно Ангулемського договору від 30 квітня 1619 р. вона отримує Шинон та Анжер, але без права засідати в Раді. Невдоволена своєю роллю Марія Медічі починає громадянську війну, яка закінчується її поразкою при Понт-де-Се в серпні 1620 р., де король особисто командує своєю армією. Бажаючи все ж досягти примирення з матір’ю Людовик XIII дозволяє їй повернутися у Париж. Але вона ставить йому умову, що готова повернутися лише, якщо в Королівську раду буде введений її тодішній фаворит єпископ Люсонський Рішельє. На що король погоджується. Протестанти під головуванням принца Конде, графа Суассонського та герцога Бульонського в цей час знову підняли повстання. Корль їде до По, столиці Наварри для того, щоб відновити католицьку віру, яка була заборонена протестантами вже пів-століття. Він починає військову кампанію в 1621 р. і захоплює Сен-Жан-д’Анжелі. Та через невдалі дії Люіня терпить поразку при Монтобані. Люінь помирає в тому ж році від скарлатини. Загалом Люінь був не дуже добрим державним діячем і викликав невдоволення тим, що за дуже короткий строк, користуючись дружбою короля накопичував багатства і титули. Бажаючи більше уваги приділяти державним справам Людовик XIII, довіряється в управлінні міністру Ніколя Брулару де Сіллері та його синам. Але через свою некомпетентність вони швидко втрачають владу. В 1624 р. король призначає Рішельє першим міністром. Рішельє, який пізніше стає кардиналом, зосереджує в своїх руках всі важелі управління королівством. Діючи задля об’єднання держави та укріплення влади короля він відбирає в 1628 р. у гугеноів їх останній форпост-Ла-Рошель, а в 1629 р. своїх привілеїв були позбавлені протестанти Лангедока. Але за цим не було релігійних гонінь. Король помилував всіх захисників Ла-Рошелі, що залишилися у живих, а релігійні свободи були підтверджені. Французбкий дім Неверів був закріплений в Мантуї, після війни за мантуанську спадщину (1628-1631), що укріпило вплив Франції в Італії. Завдяки дипломатичній політиці Рішельє Франція успішно захистила свої інтереси в Тридцятирічній війні не допустивши перемоги іспанських та австрійських Габсбургів.

Людовик XIII, Рубенс

В середині держави стараннями кардинала укріплювався абсолютизм. Була подавлена „фронда принців” і страчений герцог Монморансі. Король весь час захищав свого міністра від інтриг своїх родичів, серед яких особливо виділявся честолюбністю принц Гастон Орлеанський. Гастон Орлеанський, який довгий час був спадкоємцем престолу, намагався усунути кардинала Рішельє, а згодом за допомогою Іспанії стати королем. Король модернізував порт Гавра та почалося будівництво потужного флоту. Крім того Людовик XIII піклувався про розвиток та управління Нової Франції, були організовані поселення в Квебеці-на захід від річки св.Лаврентія, від міста Квебек до Монреаля. Він допомагає св.Венсану де Полю організовувати його конгрегацію, яка займається допомогою бідним (його послідовниць почали називати сестрами милосердя). При ньому створюється система податкового контролю на основі призначення інтендантів. Карбується перший луїдор. Будучи побожним, Людовик XIII в 1638 році посвячує ФранціяФранцію Богоматері. Король піклувався про розвиток мистецтва у Франції, хоча назвати його меценатом важко. Він допомагав художникам відвідувати Італію та вчитися там. Людовик XIII запросив великих художників Ніколя Пуссена та Філіпа де Шампена прикрашати Лувр. Кардинал Рішельє помер за декілька місяців до смерті самого короля і його спадкоємцем став кардинал Мазаріні, який досяг вершини могутності під час регенства Анни Австрійської.

[ред.] Сімейне життя

Відносини між королем і Анною Австрійською були довгий час досить прохолодними. Лише після 23 років шлюбу і чотирьох викиднів королева народила сина в 1638 році. Через велику кількість фаворитів (герцог де Люінь, маркіз де Торе, Барада, герцог де Сен-Сімон та маркіз де Сен-Мар) та холодність у відносинах з дружиною про Людовика XIII ходили поголоси, начебто він мав гомосексуальні зв’язки, але це ні чим не підтверджується. Единим, хто це стверджував був Гедеон Теллеман де Рео, який був настроєний вороже до Людовика XIII. Останнім його фаворитом був набагато молодший маркіз де Сен-Мар, який був страчений по обвинуваченню у змові під час війни з Іспанією в 1642. Крім того, відомо про двох його коханок-Марі де Отефор та Луїзу де Лафаєт. Але відносини з ними, скоріш за все мали платонічний характер.

[ред.] Виноски

↑ Щоденник Еруара. Цит. по Ги Шоссинан-Ногаре. Повседневная жизнь жен и возлюбленных французских королей

[ред.] Джерела:

• Ги Шоссинан-Ногаре. «Повседневная жизнь жен и возлюбленных французских королей»
• Шишкин В.В. «Королевский двор и политическая борьба во Франции в XVI-XVII веках». СПб., 2004. (Clio cotidiana).
• Moote, A. Lloyd. «Louis XIII, the Just». Berkeley, CA; Los Angeles; London: University of California Press, 1991 (paperback, ISBN 0-520-07546-3).
• Willis, Daniel A. (comp). «The Descendants of Louis XIII. Clearfield, 1999»
• И.А. Мусский. «100 великих дипломатов». Москва, Вече, 2001 г.

Попередник:	Король Франції Король Наварри 1610-1643	Наступник:
Генріх IV	Король Франції Король Наварри 1610-1643	Людовик XIV