Манкурт
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Манку́рт — термін з тюркского міфу, популяризированого Чингізом Айтматовим в романі «І довше століття триває день», про те, як людину перетворюють в бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою батьківщину, мову та історію.
Киргизька легенда, згадана в романі, описує жорстокий шлях створення манкурта, людини, котра забуває все, окрім своїх основних функцій і тому стає ідеальним рабом. Полоненому вдягали на поголену на лисо голову, щось схоже на шапку, що була свіжою шкіра верблюда. Раба залишали в пустелі на кілька днів із зав'заними руками та ногами і колодкою на шиї, аби він не піг доторкнутися головою землі. Шкіра верблюда під сонцем стискалася. Це разом зі спрагою завдавало пекельних мук полоненому. Він або помирав або залишався жити, забуваючи про своє минуле та ставав ідеальним рабом. Манкурти цінувалися більше аніж звичайні раби.
Сьогодні слово «манкурт» часто використовується у багатьох республіках тюркської спорідненості колишнього Радянського Союзу (Азербайджані, Узбекистані, Татарстані, Казахстані і т.п.), щодо їх співгромадян, які не піклуються достатньо про рідну мову і рідну культуру, наприклад, розмовляючи лише російською мовою.
[ред.] Посилання
- И дольше века длится день (рос.)
