Новоукраїнський район
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Новоукраїнський район район | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
|||||
| Основні дані | |||||
| Країна: | Україна | ||||
| Область/АРК: | Кіровоградська | ||||
| Утворений: | 5 квітня 1921 року. | ||||
| Населення: | 48486 | ||||
| Площа: | 1668 км² | ||||
| Густота населення : | - осіб/км² | ||||
| Телефонний код: | 380- | ||||
| Поштові індекси: | 27100-27199 | ||||
| Населені пункти та ради | |||||
| Районний центр: | Новоукраїнка | ||||
| Міські ради: | 1 | ||||
| Селищні ради: | 0 | ||||
| Міста: | 1 | ||||
| Села: | 74 | ||||
| Районна влада | |||||
| 27100 м.Новоукраїнка, вул. Леніна, 61 | |||||
Новоукраїнський район знаходиться у південній частині Кіровоградської області. На півночі він межує з Маловисківським районом, на сході - з Кіровоградським і Компаніївським районами, на заході - з Добровеличківським районом, на півдні - з Бобринецьким районом Кіровоградської та Братським районом Миколаївської області.
Зміст |
[ред.] Географія
Більша частина території району розташована у степовій зоні, крайня північна частина - у лісостепу, поверхня - рівнинна, розчленована долинами річок, балками та ярами, але на півдні знаходиться найвища точка області - 269 метрів над рівнем моря. Найбільші річки - Чорний Ташлик, Сухий Ташлик і Плетений Ташлик. Ґрунти головним чином чорноземні.
[ред.] Природні ресурси
Основні корисні копалини - глина і граніт (кольорові гранити Капустянського родовища, що біля с. Кам'яний Міст, прикрашають архітектуру міст багатьох країн світу).
Найпоширеніші породи дерев - дуб, ясен і липа, кущів - шипшина, глід і терен.
Район має чотири природно-заповідних об'єкти:
- Войнівський (с. Ново-Олександрівка)
- Явдокимівський (м. Новоукраїнка)
- Пам'ятка природи Ташлицькі Скелі (м. Новоукраїнка)
- Заповідне урочище Горіхівська Балка (с. Воронівка)
Останнім часом, завдяки чудовому санаторію та природно-оздоровчому центру, все більше відомим стає Гусарське урочище (с. Піддубне), славне своєю цілющою мінеральною водою.
[ред.] Економіка
Економіку району складають рільництво, тваринництво, харчова промисловість та виробництво будівельних матеріалів.
[ред.] Історія
[ред.] Доісторичний період
Найвизначнішою археологічною пам'яткою, знайденою на цій території, є знаменитий Глодоський скарб - поховання дуже багатого і знатного вождя кінця VII ст. або початку VIII ст. н.е. з великою кількістю золотих і срібних виробів. Обрядова специфіка дає можливість припущення слов'янської приналежності похованого.
[ред.] Російський період
У добу Козаччини терен, зайнятий тепер Новоукраїнським районом, входив до вольностей (превільованих земель) Війська Запорозького. Внаслідок невдалої війни з Туреччиною 1710 - 1713 рр. він підпав під владу Османської імперії, але після поразки турків у війні 1735 -1739 рр. ввійшов до складу Бугогардської паланки Нової Січі.
У 1753 р. (за сенатським указом від 18.08.1753 р.) ця територія була віддана Новослобідському козачому поселенню, з якого 14 травня 1754 року був сформований Новослобідський козачий полк. Від цієї дати починається стабільне заселення майбутньої Новоукраїнщини. Сотенною слободою полку був Сухий Ташлик (Глодоси), у складі полку перебували також поселення Павлівськ (Новоукраїнка), Чорний Ташлик (тепер у складі Новоукраїнки), Рівне.
У 1764 р. Новослобідський козачий полк був переформований у Єлисаветградський пікінерний полк, а його територія ввійшла до складу Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії, створеної за указом від 30.03.1764 р. Командував полком Микола Адабаш, що відобразилося у назві місцевості, де тепер знаходиться однойменна залізнична станція.
У 1769 р. в Єлисаветградській провінції був поселений Молдавський гусарський полк, сформований з турецьких підданих православного віросповідання, які перейшли на сторону Росії під час російсько-турецької війни, розпочатої 1768 року. Полк складався із шістнадцяти поселенських рот. Штаб полку та штаб його 1-ї роти знаходились у Павлівському шанці (укріпленому поселенні), у Чорноташлицькому шанці розміщалася 4-та рота, у Сухоташлицькому - 12-та рота. Командував полком Василь Звєрєв, назва села Звєрєвка в Новоукраїнському районі нагадує про свого колишнього власника.
У 1773 р. Павлівськ (з 1764 р. - Ново-Павлівськ) офіційно отримав статус посаду, тобто неадміністративного міста, хоча фактично був містом з початку свого існування - заснувався як фортеця, що й відрізняло в давнину міські поселення від сільських.
У 1775 - 1776 рр. провінції Новоросійської губернії були поділені на повіти, більша частина рот Молдавського гусарського полку ввійшла до складу Катерининського (з 1781 р. - Ольвіопольського) повіту Єлисаветградської провінції.
У кінці 1782 р. провінції були скасовані, а 30 березня 1783 р. Новоросійська губернія об'єдналася з Азовською і стала називатися Катеринославським намісництвом, адміністративно-територіальний поділ якого остаточно визначився 22 січня 1784 р.
4 вересня 1784 р. адміністративним центром Ольвіопольського повіту став Новомиргород, а повіт був перейменований на Новомиргородський.
27 січня 1795 р. Новомиргородський повіт увійшов до складу новоствореного Вознесенського намісництва, яке проіснувало до 12 грудня 1796 р. З Вознесенського і Катеринославського намісництв знову була сформована Новоросійська губернія, кордони і поділ якої були остаточно визначені указом від 29 серпня 1797 р., за яким територія Новомиргородського повіту була розподілена між Єлисаветградським і Ольвіопольським повітами.
8 жовтня 1802 р. Новоросійська губернія розділилася на три губернії, територія майбутньої Новоукраїнщини опинилася у Миколаївській губернії, яка 15 травня 1803 р. у зв'язку з переведенням адміністративного центру до Херсону була перейменована на Херсонську.
Після указу 16 квітня 1817 р. про реформування Бугського козацького війська у Бугську уланську дивізію в усіх, крім Тираспольського, повітах Херсонської губернії почався процес створення військових поселень.
У 1821 р. в Єлисаветградському повіті була розміщена 3-тя Українська уланська дивізія, сформована з полків Українського козацького війська, прославленого в боях Вітчизняної війни 1812 року та закордонних походах 1813-1814 рр. У Новопавлівську (Новоукраїнці) стояв 1-й ескадрон, а в Рівному - 2-й ескадрон 1-го Українського уланського полку (з 1830 р. - Українського уланського полку, без номера) , у Сухому Ташлику (Глодосах) - 3-й ескадрон 2-го Українського уланського полку (з 1830 р. - Новоархангельського уланського полку) цієї дивізії. Павлівський посад був полковим поселенням - тут знаходився штаб 1-го Українського уланського полку (колишнього 1-го Українського козацького полку), у зв'язку з чим у 1830 р. місто перейменували на Новоукраїнку. Військові поселення 2-го резервного кавалерійського корпусу, до складу якого входила 3-тя Українська уланська дивізія, були поділені на вісім округів. Новоукраїнка була центром 5-го кавалерійського округу, в якому рахувалося й Рівне, Глодоси підпорядковувалися 6-му кавалерійському округу з центром у Новоархангельську. Ескадронні поселення одночасно були волосними центрами своїх округів. У 5-му окрузі центром 1-ї волості була Новоукраїнка, 2-ї - Рівне, 3-ї - Новоукраїнськ (Злинка). У Глодосах був центр 3-ї волості 6-го округу.
Запровадження військових поселень і передача території у військове відомство привело до скасування Єлисаветградського повіту, що сталося 6 грудня 1828 р. Землі, не зайняті військовими, відійшли до новоствореного Бобринецького повіту.
За указом 4 червня 1857 р. військові поселення почали скасовуватися, згодом відновився Єлисаветградський повіт, правління якого було переведене з Бобринця до Єлисаветграда у 1865 р. Села, в яких стояли кавалеристи, були переведені у стан державних, ескадронні - стали волосними центрами повіту. Новоукраїнка з 1858 р. знову стала називатися посадом Павлівськом (з доданням у дужках уточнення - Новоукраїнка), поселення Глодоси 29 січня 1863 р. отримало статус містечка, відновилося містечко у Рівному, а в Семенастому воно було запроваджене та існувало без змін з 1831 р.
[ред.] Радянський період
В подальшому і до радянських часів новоукраїнський терен перебував у складі Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.
У травні 1919 р. Херсонська губернія розділилася на дві - Одеську та Херсонську , що було затверджено Всеукрревкомом 28 січня 1920 р. 13 березня 1920 р. Херсонську губернію перейменували на Миколаївську, в складі якої й перебував Єлисаветградський повіт. На VI Єлисаветградському з'їзді Рад, який відбувся 4 - 12 лютого 1921 р., була прийнята постанова про створення районів, для чого вибрана спеціальна адміністративно-територіальна комісія. Постановою міжвідомчої губернської територіальної комісії від 5 квітня 1921 р. Єлисаветградський повіт був поділений на 9 районів, один з яких називався Новоукраїнським. 24 червня 1921 р. районів стало вісім (Єлисаветградський район укрупнився за рахунок ліквідованого Володимирського), а 22 лютого 1922 р. - п'ять, але Новоукраїнський район не скасовувався. 24 травня 1922 р. поширений пленум Єлисаветградського повітового виконкому прийняв постанову про ліквідацію районів і районних адміністративних установ. У липні 1922 р. з ліквідацією районів у Єлисаветградському повіті відбулося укрупнення волостей - замість 40 стало 24. У жовтні 1922 р. Миколаївська губернія злилася з Одеською. Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р., затвердженою 2-ю сесією ВУЦВК 12 квітня 1923 р., повіти були скасовані, а губернії поділені на округи та райони. Так, у складі Єлисаветградського округу Одеської губернії виник Новоукраїнський та Рівнянський райони. 8 липня 1924 р. Єлисаветград був перейменований на Зінов'євськ з відповідним перейменуванням округу. 3 червня 1925 р. постановою ВУЦВК губернії були ліквідовані, а округи укрупнені.
У 1930 р. постановами ВУЦВК та РНК УРСР від 13 червня та 12 вересня округи були ліквідовані та встановалена двоступенева система управління (район - центр).
У лютому 1931 р. був ліквідований Рівнянський район, а його територія приєднана до Новоукраїнського.
9 лютого 1932 р. в ряді перших п'яти областей була утворена Одеська область з Новоукраїнським та Рівнянським районами у своєму складі.
У липні 1933 р. частина території Рівнянського району була виділена для формування Компаніївського району.
27 грудня 1934 р. Зінов'євськ був перейменований на Кірове.
У 1937 р. Новоукраїнський район складався з однієї селищної (Новоукраїнської) та 16 сільських рад, Рівнянський район - з 14 сільських рад.
У 1938 р. Новоукраїнка отримала статус міста, втрачений нею в зв'язку з радянськими адміністративними реформами.
10 січня 1939 р. указом Президії ВР СРСР була утворена Кіровоградська область, а Кірове перейменоване на Кіровоград. У склад області ввійшли Новоукраїнський та Рівнянський райони. Під час німецької окупації (01.08.1941 - 17.08.1944) Новоукраїнський район був у складі Новомиргородського дебіту, а Рівнянський район - у складі Бобринецького дебіту, які входили до Миколаївського генерального округу (генералбезірку), підпорядкованого Райхскомісаріату України. Після війни Новоукраїнський район складався з 14 сільрад, в яких налічувалося 64 населених пункти, Рівненський район - з 14 сільрад і 61 населеного пункту. 12 листопада 1959 р. Новоукраїнський та Рівнянський райони були укрупнені за рахунок ліквідованих Витязівського та Піщанобродського районів.
У 1962 р. Новоукраїнський район налічував 2 міста (Новоукраїнка та Помічна, яка тоді була в Новоукраїнському районі) та 98 сільських поселень, підпорядкованих 14 сільським радам, Рівнянський район складався з 9 сільських рад, які об'єднували 41 населений пункт. 30 грудня 1962 р. Рівнянський район був ліквідований, а його територія відійшла до знов укрупненого Новоукраїнського району.
4 січня 1965 р. в Кіровоградській області сталося розукрупнення районів (з 12 створено 18), але Рівнянський район вже не відновився. В цьому році Новоукраїнський район складався з однієї міської та 17 сільських рад і мав 94 населених пункти. У 1972 р. в районі було 1 міська, 19 сільських рад і 94 населених пункти, у 1977 р. - 1 міська рада, 16 сільських рад і 86 населених пунктів, у 1979 р. - 1 міська рада, 16 сільських рад і 86 населених пунктів у 1986 р. - 1 міська рада, 16 сільських рад і 83 населених пунктів, у 1991 р. сільських рад збільшилося до 21.
Новоукраїнський район - один з найстаріших і найстабільніших районів області. Заснований 5 квітня 1921 року, на відміну від більшості районів, утворених 7 березня 1923 року, він тільки раз, на строк менше року, припиняв своє існування.
[ред.] Персоналії
[ред.] Населені пункти
- Варварівка
- Вербівка
- Веселий Кут
- Воронівка
- Ганнівка
- Глодоси
- Григорівка
- Димине
- Дмитрівка
- Захарівка
- Іванівка
- Казакова Балка
- Кам'яний Міст
- Комишувате
- Кропивницьке
- Ліски
- Мала Помічна
- Мала Тимошівка
- Мар'янопіль
- Новомиколаївка
- Новоолександрівка
- Новоукраїнка
- Новоєгорівка
- Петрівка
- Помічна Село
- Приют
- Рівне
- Семенасте
- Сотницька Балка
- Фурманівка
- Шишкине
[ред.] Дивись також
 |
|||
|---|---|---|---|
| Райони | Бобринецький • Вільшанський • Гайворонський • Голованівський • Добровеличківський • Долинський • Знам'янський • Кіровоградський • Компаніївський • Маловисківський • Новгородківський • Новоархангельський • Новомиргородський • Новоукраїнський • Олександрівський • Олександрійський • Онуфріївський • Петрівський • Світловодський • Ульяновський • Устинівський | ||
| Міста обласного значення | Знам'янка • Кіровоград • Олександрія • Світловодськ | ||
