Радивилів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Радивилів

Основні дані

Регіон:

Рівненська область

Район/міськрада:

Радивилівський район

Засноване/перша згадка:

1564 (перша згадка)

Статус міста

з 1940 року

Населення

10 311 (перепис 2001)

Поштові індекси:

35500—35508

Телефонний код:

+380-3633

Географічні координати:

50°8' пн.ш. 25°15' сх.д.

Відстань

Найближча залізнична станція:

{{{станція}}}

До обл.центру:
- фізична:
- залізницею:
- автошляхами:

— км
— км
— км

До Києва:
- фізична:
- залізницею:
- автошляхами:

— км
— км
— км

Міська влада

Міський голова:

Микола Карапетян (з 2002)

Радивилів (у 1940—1993 роках — Червоноармійськ) — місто в Україні, центр Радивилівського району Рівненської області.

Місто розташоване за 100 км на південний схід від Рівного. Залізнична станція на лінії Здолбунів—Красне. Через місто проходить автошлях європейського значення E40. Харчова, деревообробна, швейна промисловість.

Міський голова - Микола Карапетян (з 2002).

[ред.] Історія

1564 — перша згадка про Радивилів у документах Луцького замку як про маєток віленського воєводи Миколая Радзівілла, званого Чорним. Із цих архівних записів видно, що на той час Радивилів (зафіксовано саме таке написання) уже був містечком, яке, найімовірніше, перейменували на честь нових власників — з нагоди одержання ними князівського звання.
1569 — після Люблінської унії 1569 року Радивилів у складі Кременецького повіту Волинського воєводства відходить до Речі Посполитої, що й пояснює пізніше написання його назви (Радзивилів). Знахідки на території міста польських, чеських, німецьких монет XV – XVII ст. підтверджують, що тут велася міжнародна торгівля.
1649—1651 — у роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в Радивилові побували загони селянсько-козацького війська; повстанський загін сформували й місцеві українці
1672 — містечко проїздом оглянув французький дипломат, німець за походженням Ульріх фон Вердум. У своєму щоденнику він записав : "...Через рівнину, на якій розташовані Броди, а далі через пагорб і гарний ялиновий ліс до Радзивилова одна миля. Це мале містечко також належить панові Конецпольському. Розташоване в полі, оточене з усіх боків ялиновим лісом, на березі озера, утвореного малою річкою, яка тут протікає. У містечку є папський костьол і руська церква, але всього 50 чи 60 будинків. Але щоденно тут будуються за встановленою слободою... Укріплення складається із занедбаного земляного валу".
1775 — у Радивилові налічувається 146 будинків (для порівняння: в Дубно — 1127 осіб, Острозі — 765, Рівному — 543)
1795 — Правобережна Україна приєднана до Росії; Радивилів опининяється на кордоні з Австро-Угорщиною і входить до Кременецького повіту Волинського намісництва, згодом — до Волинської губернії. У містечку з'являються прикордонні війська, починає діяти митниця
XIX століття — поряд із сільським господарством розвивається промисловість; діє 8 мануфактур: шкіряна, 2 цегельні, З свічкові, вапняна і гнутих меблів. 3'явивляються пивоварня та швейні майстерні.
1863 — в місті відбувається одна з сутичок Польського повстання
1866 — Радивилів стає волосним центром
1870 — Радивилову присвоєно статус міста
1873 — побудована залізниця Здолбунів—Радивилів, яка невдовзі була з'єднана із залізничною мережею Австро-Угорщини, ще більше пожвавила життя міста
1874 — освячено новозбудовану церкву св. Олександра Невського, яка діє й сьогодні
1910 — в Радивилові проживають 14,6 тис. чоловік, налічувається 845 будинків, 20 вулиць
1914—1919 — місто опиняється в зоні запеклих бойових дій. Воно потрапляє до рук австро-німецьких, російсько-більшовицьких, польських військ. У роки української революції чимало жителів підтримали УНР, влившись у ряди захисників незалежності України. На міському кладовищі шанобливо доглядається братська могила полеглих патріотів.
1920—1939 — Радивилів перебуває під владою Польщі; діють осередки різних українських політичних організацій (КПЗУ, ОУН, "Просвіта", "Пласт")
17 вересня 1939 — місто, відійшовши до УРСР, стає райцентром
1940 — Радивилів перейменовано на Червоноармійськ
1941 — налагоджено випуск районної газети, з 1967 - "Прапор перемоги"
30 червня 1941—19 березня 1944 — фашистська окупація міста; значна кількість жителів міста і району вступає до Української Повстанської Армії, бореться проти гітлерівців, пізніше — проти сталіністів
1942 — німецькі окупанти стратили неподалік від Червоноармійська (хутір Пороховня) близько трьох тисяч євреїв, жителів міста
1944 — у боях при визволенні Червоноармійська і району від гітлерівців та при стримуванні їх контратак (а фронт зупинився біля міста майже на 4 місяці) загинули понад 1600 воїнів різних національностей. На міському меморіалі Слави поховані Герої Радянського Союзу Опанас Волковенко, Андрій Демьохін, Микола Маркелов та Павло Стрижак.
друга половина XX століття — після війни місто відбудовується, розвивається. Його підприємства випускають меблі, швейні вироби, фурнітуру (для легкої промисловості), борошно, фруктові та овочеві консерви.
3 березня 1993 — Постановою Верховної Ради України №3044-XII місто Червоноармійськ перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район — на Радивилівський район
2002 — за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року в місті проживають 10 311 осіб.
2002 — завершено спорудження об'їзної автомагістралі біля міста.
2004 — вийшла книга краєзнавчих матеріалів "Радивилів" Володимира Ящука (видавництво "Волинські обереги", Рівне).
2002 - 2005 — районом керував Сергій Віталійович Шевченко (1973 - 2006), який багато зробив для поліпшення благоустрою Радивилова.

[ред.] Відомі люди

У Радивилові бували письменники:

військові та політичні діячі:

Бульба-Боровець Тарас (1941)
Голенищев-Кутузов Михайло Іларіонович (1805—1806)
Петлюра Симон Васильович (1920)
Тарнавський Мирон (1914)

У місті народилися або жили і працювали:

Боднарський Богдан Степанович (1874—1968) — бібліограф
Бортник Федір Каленикович (1911—2003) — краєзнавець
Гінсбург Мойсей Якимович (1851—1936) — комерсант і меценат
Гірс Микола Карлович (1820—?) — міністр закордонних справ Росії, дипломат
Грицак Микола Федорович (1949—1984) — публіцист, журналіст
Жуковський Герман Леонтійович (1913) — композитор
Похільченко Микола Степанович (1936—1992) — громадський діяч, керівник району
Шевченко Сергій Віталійович (1973—2006) — господарський працівник, керівник району

Яскраві особистості:

Бондар Василь Андрійович — господарський працівник, заслужений працівник соціальної сфери України
Боярчук Ольга Володимирівна — художниця
Будько Максим Юхимович — публіцист, краєзнавець
Варфалюк Володимир Олександрович — господарський працівник, заслужений працівник сільського господарства України
Гудима Євген Петрович — педагог, літератор, громадський діяч
Горлач Михайло Карпович — заслужений учитель України
Дурда Іван Йосипович — лікар, кандидат медичних наук
Паничевний Данко Андрійович — медик, громадський діяч
Лісковий Леонід Іванович — заслужений працівник культури України
Мельничук Іван Васильович — педагог, філософ
Семеренко Василь Іларіонович — журналіст, публіцист
Ящук Володимир Іванович — краєзнавець, поет
Паничевна Мирослава Антонівна — викладач, громадський діяч