Римський-Корсаков Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

М. А. Римський-Корсаков

Микола Андрійович Римський-Корсаков (Николай Андреевич Римский-Корсаков) (6 (18 березня) 1844, Тихвін — 8 (21 червня) 1908, маєток Любенськ, поблизу Луги, нині Ленінградська область) — великий російський композитор, педагог, диригент, громадський діяч, музичний критик; член Могутньої купки, автор 15 опер, 3 симфоній, симфонічних картин, камерно-інструментальної музики.

Зміст

1 Біографія
2 Творчість
- 2.1 Оперна творчість
- 2.2 Симфонічна творчість
3 Просвітительська і педагогічна діяльність
4 Твори
- 4.1 Музичні приклади
5 Посилання
6 Література

[ред.] Біографія

Микола Римський-Корсаков народився у провінційному містечку Тихвіні в 200 км від С.-Петербурга. В дитинстві М. А. Римський-Корсаков навчився грі на фортепіано вдома, пізніше — в пансіоні (де М. А. Римському-Корсакову викладали загальноосвітні дисципліни, а також учили грі на фортепіано). В 1859—1869 М. А. Римський-Корсаков брав уроки в піаніста Ф. А. Канілле. Але батьки М. А. Римського-Корсакова бачили у своєму синові морського офіцера, і відтак М. А. Римський-Корсаков закінчує петербурзький Морський корпус, бере участь у плаванні на кліпері «Алмаз» (1862-65), відвідуючи ряд країн Європи, Північної й Південної Америки. Але вже в 1861 він став членом Балакіревського кружка «Могутня купка», який справив вирішальний вплив на формування особистості й естетичних поглядів його як композитора.

Під впливом і керівництвом М. А. Балакірєва були створені 1-я симфонія (1865), «Сербська фантазія» (1867), ряд романсів та інші твори. В 60-х рр. творча індивідуальність Римського-Корсакова виявилася насамперед у програмних інструментальних творах, серед яких: симфонічна музична картина «Садко» (1867), 2-я симфонія «Антар» (1868). У ці ж роки він звернувся до оперного жанру, який згодом став провідним у його творчості (в 1872 закінчена опера "Псковитянка", по драмі Л. А. Мея).

З 70-х рр. розширилися рамки музичної діяльності Римського-Корсакова: він був професором Петроградської консерваторії (з 1871, класи практичної композиції, інструментування, оркестровий), інспектором духових оркестрів Морського відомства (1873-84), директором Безкоштовної музичної школи (1874-81), диригентом симфонічних концертів (з 1874), а пізніше й оперних спектаклів, помічником керуючого Придворною співочою капелою (1883-94), очолював Бєляєвський кружок (з 1882). У середині 70-х рр. працював над удосконалюванням своєї композиторської техніки. Саме в цей період — в 1871 р. його запрошують для викладання в Санкт-Петербурзьку Консерваторію, із присвоєнням ученого звання — професор; почавши викладання в Консерваторії, Римський-Корсаков виявляє серйозні недоліки у своїй музичній освіті, і сам починає захоплено вивчати дисципліни, які викладалися у Консерваторії. До цього періоду відноситься його Симфонія №3 C-dur. У 80-х рр. велику увагу композитор приділяв симфонічним жанрам, і саме в цей період створив своє найбільше епічне симфонічне полотно — симфонічну сюїту «Шехерезада».

На початку 90-х рр. спостерігався деякий спад творчої діяльності (у цей період вивчав філософію, писав статті, переглянув і відредагував деякі зі своїх колишніх творів). В 2-й половині 90-х рр. творчість придбала виняткову інтенсивність: з'явилися опери «Садко» (1896), «Царська наречена» (по Мею, 1898). Під час Революції 1905-07 Римський-Корсаков виступив з активною підтримкою вимог страйкуючих студентів, відкрито засудив дії реакційної адміністрації Петербурзької консерваторії (за що був звільнений з консерваторії, і поновлений на роботі лише після надання консерваторії часткових автономних прав і зміни керівництва).

Портрет М. А. Римського-Корсакова (художник — Валентин Сєров)

[ред.] Творчість

Творчість Римського-Корсакова глибоко самобутня і разом з тим опирається на класичні традиції. Гармонійність світосприймання, ясність музичного мислення, тонкий артистизм ріднять його з М. И. Глінкою. Пов'язаний із прогресивними ідейно-художніми течіями 1860-х рр., Римський-Корсаков виявляв великий інтерес до народної творчості (склав збірник «Сто російських народних пісень», 1877: гармонізував пісні, зібрані Т.І. Філіпповим, — «40 народних пісень». 1882). Захоплення фольклором, давньо-слов'янською міфологією, народними обрядами знайшло відображення в операх «Травнева ніч» (по М. В. Гоголю. 1879), «Снігуронька» (по А. Н. Островському, 1881) — улюблений музичний твір Римського-Корсакова, який він вважав своїм найкращим, «Млада» (1890), «Ніч перед Різдвом» (по М. В. Гоголю, 1895).

[ред.] Оперна творчість

15 опер Римського-Корсакова демонструють розмаїтість жанрових (билина, казка, легенда, історико-побутова драма, лірико-побутова комедія), стилістичних, драматургічних, композиційних рішень (твори, що тяжіють до номерної структури й до безперервного розвитку, опери з масовими сценами й камерні, з розгорнутими ансамблями й без них). Найбільш повне дарування Римського-Корсакова виявилося в творах, пов'язаних зі світом казковості, з різноманітними формами російської народної творчості. Тут розкриваються його мальовничо-образотворчий талант, чистота лірики — щирої, але трохи споглядальної, без підвищеної емоційної напруженості.

Увага до внутрішнього миру людини, до психологічного розкриття образів виявилося в камерній опері «Моцарт і Сальєрі» (на текст О. С. Пушкіна, присвячена А. С. Даргомижському, 1897), в одноактній опері «Бояриня Віра Шелога» (пролог до «Псковитянки», 1898) і особливо в драмі на історико-побутовий сюжет «Царева наречена» (1898). Нові тенденції, характерні для російського мистецтва початку 20 ст., знайшли відображення в опері «Казка про царя Салтана» (по Пушкіну, 1900) з її підкреслено театральною умовністю й елементами стилізації народного лубка, в «осінній казочці» «Кощій Безсмертний» (1902), у якій казкова тематика трактується алегорично. Високі морально-філософські проблеми підняті в опері-легенді «Сказання про невидимий град Китеж і діву Февронію» (1904). Остання опера композитора — «небилиця в особах» «Золотий півник» (по Пушкіну, 1907) — нещадна сатира на царське самодержавство.

Основою оперної виразності Римський-Корсаков вважав спів. Важливу драматургічну роль у його операх виконує й оркестр, якому нерідко доручаються самостійні симфонічні картини, антракти, наприклад «Три дива» («Казка про царя Салтана»), «Битва при Керженці» («Сказання про невидимий град Китеже…»). Розглядаючи оперу насамперед як музичний твір, Римський-Корсаков велике значення надавав її літературній основі — лібрето. Плідною була співдружність композитора з лібретистом В.І. Бєльським.

[ред.] Симфонічна творчість

Симфонічна творчість Римського-Корсакова в порівнянні з оперною не настільки багатопланова. Образна конкретність музичного мислення композитора визначила його схильність до програмного й жанрового симфонізму. Звідси перевага таких типів і форм, як увертюра (фантазія), симфонічна картина, сюїта. Верхові добутки Римського-Корсакова для оркестру — «Іспанське капричіо» (1887) і симфонічна сюїта «Шехерезада» (1888). Істотне місце у творчій спадщині Римського-Корсакова займає камерно-вокальна лірика. Написав 79 романсів, у тому числі вокальні цикли «Навесні», «Поетові», «Біля моря».

Творчість Римського-Корсакова яскраво національна. Композитор використовує справжні зразки музичного фольклору й органічно перетворює пісенні інтонації у власних мелодіях. Значним є його внесок в область гармонії й інструментування: розширив і збагатив їх колористичні можливості, створив свою систему ладово-гармонійних засобів, в основі якої — складні лади (у тому числі характерний звукоряд — гама Римського-Корсакова), оркестровка поєднує барвистість, блиск із ясністю, прозорістю.

[ред.] Просвітительська і педагогічна діяльність

Важливе просвітительське значення мала диригентська діяльність Римского-Корсакова, що пропагувала твори російських композиторів. Велику роль зіграла його редакторська робота, завдяки якій були опубліковані й виконані багато творів російської музики («Кам'яний гість» Даргомижського, «Князь Ігор» Бородіна, «Борис Годунов» й «Хованщина» М. Мусоргського; Римський-Корсаков також підготував і видав, разом з Балакірєвим і А. К. Лядовим, оперні партитури М.Глінки).

Виняткове значення мала його педагогічна діяльність. Творець композиторської школи, Римський-Корсаков виховав 200 композиторів, диригентів, музикознавців, серед яких — А. К. Глазунов, А. К. Лядов, А. С. Аренський, М. М. Іпполітов-Іванов, І.Ф. Стравінський, Н. Я. Мясковський, С. С. Прокоф'єв, М. А. Баланчивадзе, Я. Вітол, М. В. Лисенко, А. А. Спендіаров. Частковим узагальненням педагогічного досвіду з'явилися його підручники гармонії й оркестровки, коштовним історичним документом -автобіографічна книга «Літопис мого музичного життя» (1906). В 1944 у місті Тихвін відкрито Дім-музей, в 1971 у Ленінграді — Музей-квартира Римського-Корсакова.

[ред.] Твори

Опери:

Псковитянка (1873,2-а редакція 1878; 3-я редакція 1892, постановка 1895, Петербург),
Травнева ніч (Майская ночь) (1880)
Снігуронька (Снегурочка)(1892)
Млада (1892)
Ніч перед Різдвом (1895)
Садко (1897)
Моцарт і Сальєрі(1898),
Бояриня Вєра Шелога (пролог до Псковитянки)(1898),
Царева наречена (Царская невеста)(1899)
Казка про царя Салтана (Сказка о царе Салтане)(1900)
Сервілія (1902)
Кощій Безсмертний (1902)
Пан-Воєвода (1904)
Сказання про невидиме місто Кітеж і діву Февронію
(Сказание о невидимом граде Китеже и деве Февронии)(1904)
Золотий півник (Золотой петушок)(1907)

Кантати

Світезянка (1897),
Песнь о вещем Олеге (1899)

та інші

Для оркестру:

3 симфонії (1865, нова редакція 1884; 2-а — "Антар", 1868, нова редакція 1897; 1873, нова редакція 1886),
Музична картина "Садко" (1867, редакція 1892),
Сербська фантазія (1867, редакція 1889),
Казка (1880),
Симфоніетта на російські теми (1885),
Іспанське каприччіо (1887),
Сюїта "Шехеразада" (1888),
Світле свято (Светлый праздник, Воскресная увертюра, 1888),
Дубінушка (зі змішаним хором ad libitum, 1906)