Самарський Пустинно-Миколаївський військовий монастир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Самарський Миколаївський Монастир (Самарський Пустельно (або Пустинно)-Миколаївський Монастир), правос. чоловічий монастир, заснований у кінці 16-го - на початку 17-го сторіч біля слободи Самарчук (Новоселиця; нині частина м. Новомосковськ Дніпропетровської обл.) на території Самарської паланки Запорізької Січі. Початок заснуванню С. М. М. був покладений після 1576 р., коли польско-литовський король Стефан Баторій дарував козакам старовинне місто Самарь. До появи монастиря на означеній території існувала невеличка церква в і`мя Святого Миколая. Вона й стала після 1576 року основою для будівництва монастирських споруд. Коло церкви були збудові житлові приміщення, куди за наказами Коша Запорозького клали поранених козаків. У 1602 р. фортеця з церквою перетворилась на монастир.

Монастир підлягав безпосередньо Кошу Запорізької Січі, від якого одержав значні зем. маєтності, на яких вів інтенсивне господарство і постачав Запоріжжю хліб та ін. продукти. При С. М. М. був шпиталь для хворих і старих козаків.

У 17 - 18 ст. монастир неодноразово піддавався нападам. Під час одного з них церква була зруйнована, монастир пограбовано і спустошено. Декілька разів С. М. М. відновлювався та відбудовувався.

Від 1775, по знищенні Січі, був приписаний до ставропігійського Києво-Межигірського монастиря, 1787 став знову самостійним, а з 1791 приписний до архиєрейського дому. С. М. М. мав дві кам'яні церкви, що з них Миколаївська, побудована 1781, мала особливо шановану ікону Богородиці і багато церковних предметів Запорізької доби. С. М. М. ліквідувала радянська влада.