Серапіон Печерський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

СЕРАПІОН ПЕЧЕРСЬКИЙ, Серапіон Володимирський (помер 1275) — український проповідник і письменник, в останній рік свого життя — єпископ Володимирський.

Відомості про життя його вкрай убогі. В літопису під 1274 р. повідомляється, що митрополит Кирило поставив єпископом Володимира, Суздаля і Нижнього Новгорода архімандрита (в інших списках — ігумена) Києво-Печерського монастиря С., а на наступний рік С. умер. Літопис відзначає, що він був «зіло учителен і книжен», тобто начитаний у духовній літературі і відомий як проповідник.

У науці утвердилася думка про приналежність С., принаймні , п’яти повчань. У першому з них С. закликає віруючих до покаяння, нагадуючи їм про грізних божественні «покарання» — землетруси (можливо, йдеться про землетрус 1258 р.) і про навалу іноплемінників. Пол. XIII ст. аж ніяк не була для Русі-України, що ще не оправилася від Батиєвої навали, часом благополуччя. Про цей трагічний час і говорить С.: «Се оуже наказаеть ны богъ знаменьи, земли трясеньемь его повелЂньемь: не глаголеть оусты, но дЂлы наказаеть. ВсЂмъ казнивъ ны, богъ не отьведеть злаго обычая. НынЂ землею трясеть и колЂблеть, безаконья грЂхи многия от земля отрясти хощеть, яко лЂствие от древа. Аще ли кто речеть: „Преже сего потрясения бЂша и рати, и пожары быша же“, — рку: „Тако есть, но — что потом бысть намъ? Не глад ли? не морови ли? не рати ли многыя? Мы же единако не покаяхомъся, дондеже приде на ны языкъ немилостивъ попустившю богу; и землю нашю пусту створша, и грады наши плЂниша, и церкви святыя разориша, отца и братью нашю избиша, матери наши и сестры в поруганье быша“.». С. закликає відмовитися від несправедливого суду, від «грабленья, татбы, разбоя и нечистаго прелюбодЂиства, отлучающа от бога, сквернословья, лжЂ, клеветы, клятвы и поклепа, иныхъ дЂлъ сотониных», тільки тоді, сподівається проповідник, «оутЂшить ны богъ небесныи, акы сыны помилует ны, печаль земную отиметь от нас, исходъ миренъ подасть намъ на ону жизнь». (Ђ — ять)

Про те саме, про дурні вдачі і вчинки, що, на думку С., і є причиною гніву Божого, говориться й в іншому його посланні: він знову нагадує про полон землі, про захоплені міста, про трупи убитих чоловіків і уведених у полон жінках і дітях, зображуючи воістину трагічну картину загального нещастя: «Се уже к 40 лЂт приближаеть томление и мука, и дане тяжькыя на ны не престануть, глади, морове животъ нашихъ, и в сласгь хлЂба своего изъЂсти не можемъ, и въздыхание наше и печаль сушать кости наша…» І знову проповідник закликає до покаяння, до відмовлення від дурних справ у надії на милість Бога.

Тій же темі — зображенню сучасних йому подій — присвячене і третє «слово» С., але всякий раз він знаходить усе нові і нові фарби, зображуючи трагічну долю розореної навалою Руської землі: кров’ю батьків і братів земля просочена як водою в повінь, зникли фортеці і сила наших князів і воєвод, міста спорожніли, заросли бур’янистою травою села, наші багатства нині стали скарбами іноплемінників.

У четвертому і п’ятому повчаннях С. виступає проти язичеського звичаю по наущанню волхвів піддавати страті людей, звинувачених у чаклунстві. С. засуджує ці забобони у всеозброєнні своєї християнської освіченості. «ГдЂ се есть въ Писаньи, еже человЂкомъ владЂти обильемъ или скудостью? подавати или дождь, или теплоту? О, неразумнии! вся богъ творит, якоже хощет; бЂды и скудость посылаеть за грЂхи наша и наказая насъ, приводя на покаянье.»

Повчанням С. властива висока художня цінність: вишукана майстерність ритора з'єднується в них з незвичайною простотою і яскравістю мови, емоційність зі щирістю. Повчання С.- не тільки факт літератури, а й живе свідчення трагічних подій, відображення болісних роздумів про причини нечуваних нещасть, що обрушилися на Руську землю, на український народ, що марно волав до Бога про допомогу.

Творчість С. як би знаменувало собою збереження в післямонгольській літературі кращих традицій урочистого й учительного красномовства Київської Русі XІІ ст.

[ред.] Видання

Петухов Е. Серапион Владимирский, русский проповедник XIII в.—СПб., 1888; “Слова” Серапиона Владимирского/ Подг. текста, перевод и комм. В. В. Колесова // ПЛДР: XIII век.— М., 1981.—С. 440-455; То же / Подг. текста и перевод Т. В. Черторицкой // Красноречие Древней Руси.— С. 108—122.

[ред.] Література

Колобанов В. А. Общественно-литературная деятельность Серапиона Владимирского // АКД.— Л.; Владимир, 1962; Творогов О. В. Серапион//Словарь книжников.— Вып. 1.— С. 387—390. Ірина Жиленко. Серапіон Печерський - маловідомий український письменник XIII ст.