Софрон
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
СОФРОН (Sophron) (бл. 470 — бл. 400 до н. е.), давньогрецький драматург, міміограф, який мешкав у Сіракузах. Прославився в мімі, античному літературному жанрі, що представляв собою коротку замальовку з повсякденного життя. Його міми були написані ритмізованою прозою на дорійському діалекті. Тематично вони поділялися на "жіночі" та "чоловічі", у залежності від того, хто були головні діючі особи, як роздільно існували й обидві статі в грецькому світі. Найбільш характерні заголовки "жіночих" мімів: Лікарки (Akestrіaі), Жінки, котрі говорять, що дістануть з неба місяць (Taі gynaіkes haі tan theon phantі ekselan), Жінки, що спостерігають Істмійські ігри (Taі thamenaі Іsthmіa); а "чоловічих" — Рибалка і селянин (Holіeus ton agroіotan), Ловець тунця (Thynnotheras).
Від його творчості дійшли лише невеликі фрагменти у пізніших авторів. З кожної групи нам відомо по п'ять назв і до того ж 174 фрагментів, здебільшого перефразованих. Лише в 1933 у Єгипті був знайдений досить великий папірусний фрагмент з двома уривками, що дає більш комплексне уявлення про Софрона. Хоча Софрон писав прозою, швидше за усе вона була ритмізована, а пізніші літературні міми складалися вже у віршах.
Софрона читали в Афінах, нам відомо, що його високо цінував Платон, який, за переказом, не розлучався зі збіркою Софрона і користувався його мімами як зразком для ранніх сократичних діалогів. Деяке уявлення про характер творчості Софрона можна одержати з пізніших наслідувань і переробок: відомо, що від нього походять 2-а і 15-а ідилії Теокріта і 4-й мім Герода. Драматичний мім, що набув надзвичайної популярності у Стародавній Римі і практично витиснув зі сцени всі інші жанри, був ще одним нащадком ранніх драматичних сценок доричної Греції й особливо так званого фліака — комедій Сицилії і південної Італії.
