Спікливість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Спікли́вість — властивість глинистих порід ущільнюватись при випалюванні з утворенням твердого каменеподібного черепка зі зниженням водопоглинання до 5%.

Спікливість визначається присутністю мінералів (польові шпати, слюди, хлорити, карбонати, гіпс, сполуки заліза і т.ін.), здатних плавитися раніше, ніж основна маса.

Спікливість глинистих порід проявляється в зменшенні пористості черепка, що вимірюється величиною його водопоглинання.

[ред.] Параметри

Температурою спікання є температура, за якої випалюваний черепок без ознак перепалу зменшує своє водопоглинання до 5% і менше. Температура спікливості глинистих порід коливається у широких межах:

• у легкоплавких глинистих порід — від 950°C до 1 150°C (монтморилонітові, гідрослюдисті, палигорськітові різновиди порід);
• у тугоплавких та вогнетривких — від 1150°C до 1 400°C (каолінітові і галуазітові глини).

Температура спікливості підвищується у глинах, що вміщують велику кількість кварцу, і знижується у разі наявності в них польових шпатів, оксидів заліза, карбонатів кальцію, магнію і лугів.

Інтервалом спікання є температурний інтервал від початку спікання до початку перепалу — деформацій, спучування, оплавлення і межі падіння водопоглинання. Оптимальний інтервал спікання — 100—150°C. У деяких різновидах вогнетривких і тугоплавких глин він досягає 300—350°C. Короткий інтервал спікання в 30—50°C приводить до браку виробів.

[ред.] Література

• Наказ «Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ глинистих порід» 17 грудня 2004.