Цукрова промисловість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цукрова промисловість - галузь харчової промисловості, яка виробляє цукор - пісок і рафінад.

На Україні це одна з найстаріших і найважливіших галузів харчової промисловості, продукція якої до 1914 року, поруч із збіжжям, була найважливішим предметом експорту.

На Україні цукор виробляється в основному з цукрового буряку. З середини 1950-х pоків деяка, щораз більша (тепер до 35%), кількість — також з цукрової тростини, яку привозять з Куби. Понад половини цукру на Україні споживає населення, частина становить сировину для низки галузів харчової промисловості.

Виробництво цукру з цукрового буряка припадає у Західній Європі на середину 18 століття; у Росії перші цукрові заводи виникли у першій половині 18 століття (з привізної сировини — цукрової тростини).

На Україні перші цукроварні збудовано 1824 у с. Трощині Канівського повіту й у с. Микишині на Чернігівщині.

З початку 1840-х pоків цукроварство швидко розвивається: у 1830 р. — 6 заводів, у 1842 р. — 52, у 1848 р. — 192. Це пов'язано з вигідними природними умовами для вирощування цукрових буряків (клімат, ґрунти) та наявністю дешевої робочої сили (селяни-кріпаки).

Початково цукрова промисловість розвивалася майже винятково у поміщицьких господарствах - на той час, у зв'язку з високими коштами перевозу цукрового буряка, розміщення цукрової промисловості пов"язувалося з розміщенням сировини.

Подальшому розвиткові цукрової промисловості сприяла тенденція переходу на товарове рільництво з постійно зростаючими посівами технічних культур, зокрема цукрового буряка. У 1914 році в Російській Імперії нараховувано 241 заводів, у тому числі на Україні - 203. На Правобережжі цукрова промисловість була найбільше розвинена на Київщині й Поділлі; на Лівобережжі — на Сумщині й Харківщині. Цукрові заводи на Україні являли собою підприємства невеликої виробничої потужности.

Після скасування кріпацтва в Росії більшість цукроварень перейшла в руки капіталістів - поміщики залишилися далі продуцентами цукрового буряка, і зазнала деякої концентрації. Більшість з них, збудовані ще до 1870 року, користувалися старим устаткуванням - малопотужні котли і невеликої потужности парові машини, а вантажно-розвантажувальні роботи виконувалися вручну. Ручна праця та кінний транспорт використовувалися для цілого ряду робіт, зокрема для довозу буряків, палива, вапнякового каменю, перевезення жому у жомові ями, вивезення шляку.

В 1914 році на цукрових заводах України працювало 120 тисяч робітників (1/5 робітництва України), переважно жінок і підлітків. Праця була сезонова (3-4 місяці), і працювали на 2 зміни, по 12 годин на добу. Виробництво цукру зросло з 200-900 т. у 1881-1882 роках до 1,1 млн т. 1913-1914 роках. Україна виробляла 80-85% цукру-піску і близько 75% рафінаду Російської Імперії. У світовій продукції цукру з цукрового буряка Україна посідала друге після Німеччини місце. У 1887 році в Російські Імперії створено синдикат цукрозаводчиків, і при кінці XIX ст. картелі й синдикати контролювали 92% виробництва, вони значно збільшували домашню ціну цукру (5-7 крб. за пуд), натомість за кордоном продавали по 2-3 крб. за пуд. Споживання цукру на Україні, не зважаючи на високе виробництво, не було велике, і це дозволяло на значний експорт цукру з України в інші частини Російської Імперії, на Близький Схід, а також до Західної Европи, переважно до Англії.

Серед цукрозаводчиків була низка українців, відомих меценатів: Терещенки, Симиренки, Яхненки; були також поляки (Браніцькі), євреї (Бродські), росіяни (Бобринські).

До 1914 року найбільше цукроварень було на східному Поділлі, на Сумщині й Київщині, натомість їх майже не було у лісовій і степовій смугах. У Східній Галичині цукрова промисловість існувала з першої половини XIX століття, але пізніше всі цукроварні закрито внаслідок політики австрійського картелю. У 1913 р. постала цукроварня у Ходорові.

За роки Першої світової війни цукрова промисловість занепала, а у 1917-1921 pоках зазнала цілковитої руйнації.

В 1921-1922 роках вироблено ледве 4% цукру, порівняно з 1913 роком.

За наступні pоки цукрова промисловість швидко відбудувалася і в 1927-1928 роках досягла довоєнного рівня (1,1 млн т).

За перші роки колективізації значно зменшилися площі посівів цукрового буряка, і виробництво цукру зменшилося (1932 — 550 тис. т).

З середини 1930-х pоків цукрова промисловість почала швидко зростати — до 1 580 тис. т 1940 року. Низку старих заводів реконструйовано і споруджено ряд нових, серед них 4 великі: Лохвицький (найбільший завод в СССР і Європі) і Веселоподільський (обидва на Полтавщині), Куп'янський на Харківщині і Гнів'янський на Вінничині. У їхньому спорудженні використано найновіші технологічні досягнення цукрового виробництва, а зокрема до 70% механізовано ручні роботи. Дещо концентровано виробництво і зменшено чисельність заводів до 138.

У 1913 році цукровий завод на Україні переробляв пересічно 70 тис. ц., у 1940 р. — 103 тис. центнерів цукрових буряків.

Кількість цукрових заводів в УССР становила 74,5% таких заводів всього СССР, а продукція цукру - 73%.

Концентрація виробництва відбувалася також і в рафінадній промисловості України.

У Галичині було лише два заводи; на Буковині - 3 (Жучка, Лужани, Хрещатик).

За часи другої світової війни 1941-1945 років частину цукроварень цілком зруйновано, частину — пошкоджено. У 1945 р. виробництво цукру зменшилося до 329 тис. т. Довоєнного рівня було досягнуло лише у 1954 році.

Швидкого розвитку цукрова промисловість досягла у 1955-1970 pоках. За той час збудовано 38 нових високомеханізованих підприємств, а багато старих заводів реконструйовано і значно розширено. Середня потужність в розрахунку на один завод зросла за 1950-1970-і роки майже вдвічі: з 8,6 тис. центнерів на добу в 1950 р. до 17 тис. центнерів у 1970 р.

За той час виробництво цукру:

1955 — 2 425 тис. т, у тому числі 2328 тис. т. з цукрового буряку,

1960 — 3877 тис. т (у тому числі 3340 тис. т з буряка)

1965 — 6686 тис. т. (у тому числі 5644 тис. т з буряка)

1970 — 5973 тис. т. (у тому числі 5069 тис. т з буряка)

З 1970-х pp. почалася деяка стаґнація цукрової промисловості:

1975 — 6035 тис. т (у тому числі 4679 тис. т. з буряка),

1978 — 6900 тис. т. (у тому числі 3743 тис. т. з буряка);

З 1982 р. знову почалося зростання — 6 608 тис. т (4 254), найвищі числа в історії українського цукровиробництва. Однак, не зважаючи на помітне зростання врожайности і збору цукрового буряка, а також на розширення виробничих потужностей цукроварень, обсяг виробництва цукрової промисловості збільшився неістотно. Так, середньорічна продукція цукру з цукрових буряків в УССР становила у 1976-1980 pp. 4 млн т (проти 4,3 млн т у 1961-1965), тоді як обсяг переробки цукрових буряків зріс за цей час до понад 13 млн т. Основна причина цього явища — зменшення врожайности і цукристости цукрових буряків, погіршення їх технологічних вартостей, підвищення втрат цукру у процесі зберігання та нерідко нераціональний транспорт і переробка бурякової сировини. У висліді всього цього продукція цукру на 1976-1980 pp. знизилася з 13,7% до 10,6% від загальної маси цукрових буряків.

Чисельність цукрових заводів в УССР зросло до 185 у 1975 р. і до 191 у 1982 р. Найбільше цукрових заводів побудовано на Західній Україні, зокрема в Галичині (1939 — 2, 1970 — 10), а також у північно-західній частині Степу. Далі зросла концентрація виробництва цукрової промисловості - один завод виробляє тепер щороку 279 тис. т. цукру. Поряд з виробництвом цукру з цукрового буряка щораз більше використовувалася цукрова тростина (1970 — 912 тис. т, 1982 — бл. 2300 тис. т).

Тепер значення цукрової ромисловості в експорті України відійшло на задній план.

Географічне розміщення цукрової промисловості і тепер в основному покривається з розміщенням цукрового буряка.

Найбільше розвинена цукрова промисловість у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Київській, Сумській, Полтавській та Харківській, Кіровоградській і Одеській областях.

Як і раніше, найбільшим заводом є Лохвицький цукровий комбінат зі щоденною потужністю 93 тис.центнерів. Інші комбінати: Куп'янський на Харківщині (денна продукція 40 тис. центнерів і річна продукція 123 000 т цукру-піску) і Первомайський (Миколаївська обл.); заводи: Засільський (на Миколаївщині), Пальмирський (Черкаська обл.), Орільський (Харківська обл.), Крем'янецький (Тернопільська обл., річна продукція 68 000 т цукру). Цукор-пісок переробляється на рафінад на 15 рафінадних заводах (найбільші — Сумський і Одеський) і в 12 рафінадних цехах. Почавши з 1960-х pp., у зв'язку з зменшенням його споживання, виробництво рафінаду скоротилося.

[ред.] Література

• Воблий К. Нариси з історії російсько-української цукрово-бурякової промисловости. - Тт. 1- 2. - К., 1928-1930;
• Основные показатели работы сахарных заводов СССР. - М., 1950;
• Харчова промисловість України. - К., 1960;
• Ліпський В. Розвиток і розміщення цукровиробництва Укр. РСР. - К., 1962;
• Паламарчук М. Свеклосахарное приизводство Укр. ССР. - М., 1984;
• Корчинский А. Технико-экономический уровень использования основних средств и производственных мощностей в свеклосахарной промышленности УССР. - К., 1965;
• Силин П. Технология сахара. - М., 1967;
• Подгаец С. Экономика сахарной промышленности. - К., 1970;
• Териториальные особенности разведения пищевой промышленности УССР. - К., 1982;
• Слюсар В. Питання вдосконалення організації і планування виробництва в цукробуряковому комплексі УРСР. - Уж.
• Економіка Радянської України, ч. 4. - 1983