Боровеньки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Село Боро́веньки, Кремінський район, Луганська область, Україна.

Село розташоване на берегах річки Борової, притоки річки Сіверський Донець, на мальовничий землі покритій сосновим та листяним лісом. Ця земля є оазисом лісу серед степової зони Донбасу.

[ред.] Історія

Історія загадала людству безліч загадок — і великих і маленьких — від легендарної Трої й Атлантиди до містечка Нового Борівського. Про стародавню Трою завдяки Г. Шліману й іншим археологам тепер відомо чи не кожному школяреві. А от про існування в межах Донбасу містечка донських козаків Нового Борівского мало хто знає в нашому краї. В документах про Булавинське повстання, з початку якого в нашому році виконується 290 років, неодноразово згадуються городки донських козаків Старе Борівське й Нове Борівське. В «Відписці полковника И. Теляшова про вбивство князя Долгорукого й про приєднання верхівкових козачих городків до повсталих» повідомляється, що 12 жовтня 1707 року отаман Старого Борівського містечка зі своєю станицею зустріли Булавіна із хлібом, вином і з медом і прийняли в станичну хату. Далі в документі сказано: «А підуть вони (булавинці) по козачим містечкам у Нове Борівське, у Краснянськ, на Сухорів, на Кабанє, на Крейдовий (Міловий) брід, на Сватові Лучки, на Бахмут». В тому ж документі знову згадуються Старе і Нове Борівські містечки: «А передалися йому, Булавіну, їх 5 козачі містечка по Дінцю: Трьохізбенський, Старе й Нове Борівске, та Новий Айдар, Шульгин, Белянск, і пішли з ними ж». Виникає питання: де ж розташовувалися козачі містечка Старе й Нове Борівське? Для багатьох це було загадкою. Деякі автори, не навантаживши себе пошуком архівних документів, намагалися розгадати її за власним розумінням. Наприклад, автори нарису про Борівське що був опублікований в «Історії міст і сіл Української РСР. Ворошиловградська область» 1976 р., пишуть, начебто на початку Борівське містечко розташовувалося на самому березі річки Сіверський Донець. Але оскільки під час весняних паводків вода затоплювала житла, частина жителів перенесла свої хати на більш високе місце у двох верстах від Сіверського Дінця. Так, на їхню думку, виникло Нове Борівське містечко, а за колишнім закріпилася назва Старого Борівського. Це припущення, однак, не має під собою ґрунту. Свій сумнів на цей рахунок мені довелося висловлювати одному з авторів названого нарису ще при підготовці тому до видання. Надалі, буваючи в архівах, я намагався знайти відповідь на це питання. Зрештою архівні документи допомогли розгадати цю загадку. Насамперед — про час заснування Борівських городків. Старе Борівське містечко, або нинішнє Борівське, засноване в 1677 році. Нове Борівське містечко, як випливає з відписки Тевяшова, восени 1707 року вже існував. Більше ранніх згадувань про нього не виявлено. Хоча місцева влада обстежила цей регіон з метою виявлення нових поселень. Тому за час заснування Нового Борівського містечка можна прийняти 1707 рік. Де ж він розташовувався й чому зник з карти Донбасу? Як свідчать документи, Нове Борівське було засновано вихідцями з Борівського. Вони оселилися на річці Боровій, котру часто називали Боровенькою. За назвою річки й поселення одержало ім'я Боровеньки. Отже, Нове Борівське перебувало на відстані 20-25 км від Борівського, що у той час стали називати Старим Борівським містечком. Метаморфоза Нового Борівського містечка пояснюється бурхливими подіями того часу в нашому краї. Після придушення Булавинського повстання каральний загін князя Долгорукого вчинив жорстоку розправу над учасниками повстання. Найбільш активні з них після жорстоких катувань були страчені, інші заслані на каторжні роботи в Азов, у тому числі 25 жителів Борівського. Багато жителів, звичайно, розбіглися, зникнувши в лісах і балках. Землі розорених селищ передавалися іншим відомствам. Багато селищ донських козаків виникали на незручних землях у важкодоступних місцях. На ці землі мало було претендентів. А от заволодіти багатими землями Нового Борівського знайшлися бажаючі. Імператорським указом від 5 липня 1709 року оголошувалося про передачу їх Святогірському Успенському монастирю. Однак самого указу або виписки з нього монастир не одержав: у справу втрутився азовський губернатор Толстой. Тим же указом у розпорядження губернатора передавалися землі Трьохізбенського містечка (селища). Однак ґрунти там були малопридатними для обробки. І губернатор звернувся до царя із чолобитною, у якій просив віддати йому для поселення селян землі Нового Борівського. В 1710 році він одержав такий указ. Для відмежування землі губернатор прислав з Таганрога в Нове Борівське дворянина Спесивцева. Але йому не довелось виконати доручення. В 1711 році за Прутським миром між Росією й Туреччиною Росія зобов'язалася віддати Туреччині Азов, а новоспоруджені фортеці Таганрог, Кам'яний Затон і Богородицьк зрити. До того ж і сам Спесивцев незабаром помер, а в губернатора з'явилися нові проблеми. Йому вже було не до земель Нового Борівського. Пройшло років десять. В 1725 році архімандрит Святогорского Успенського монастиря, не втрвчаючи надії. Звернувся з усною скаргою до коменданта Бахмута Львова. Він повідомляв, що «борівські жителі на їх новоборівській землі за межовими гранями побудували хутори й розораними їхніми землями і сінними косовищами володіють». За скаргою архімандрита Бахмутська провінційна канцелярія в 1726 році послала туди управителя Старого Борівського селища Полікарпа Сиромятіна. Сиромятін розмежував землю й оголосив жителям Нового Борівського юрту, щоб вони «у тім юрту не жили й угіддями його не володіли». Так землями Нового Борівського містечка заволодів Святогірський монастир. Невідомо. Пішли із цих земель вихідці з Борівського, або хтось залишився й перейшов у підданство монастиря. Але незабаром тут оселились українці, або як тоді говорили, малороси, а поселення назвали Боровеньками (від назви річки). Не довго, однак, володів монастир землями Нового Борівського містечка. За указом 1764 року про секуляризацію церковних землеволодінь, Боровеньки, як й інші монастирські володіння, перейшли у відомство Економічної колегії, стали державними. В 1774 році в цих краях подорожував академік Петербурзької академії наук І.А. Гільденштедт. У своїй книзі «Подорож по Росії й Кавказьких горах» він згадував і про Боровеньки. «Обидві ці слободи, — писав він, маючи на увазі Боровеньки й Містки, — населені малоросами й донедавна належали монастирю. Тепер же відібрані в скарбницю й підпорядковані до Бахмутського округу. Обома відає гусарський ротмістр, що живе в Боровеньках». Так виникло і закінчило своє існування поселення донських козаків Нове Борівське.