Волобуєв Михайло Симонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Волобуєв Михайло Симонович (11 січня (24 січня) 1903, Миколаїв - 20 червня 1972) - український економіст.

Hародився y Миколаєві. Навчався у гімназії, екстерном закінчив екон. відділ Харківського інституту профосвіти. 1921-22 — заст. зав. Миколаївського, 1922 — Вінницького губернського відділів освіти. З 1923 працював у Харкові у Головполітосвіті, викладав у Харківському фармацевтичному технікумі, Ін-ті нар. освіти, фін.-екон. технікумі; згодом — професор політ. економії Харківського механіко-машинобудівного інституту (1930-33 — зав. кафедри). 1928 у журн. «Більшовик України» (№ 2-3) було вміщено статтю В. (подану до редакції ще 1927) під назвою «До проблеми української економіки». У статті, що мала дискусійний характер, було окреслено фази розвитку колоніальної політики царату в Україні до жовтневих подій 1917 і спростовано версію про повну єдність дореволюц. рос. економіки. На думку В., ця економіка була єдиною на антагоністичній імперіалістичній основі, але, з погляду центробіжних сил пригнічених нею колоній, вона являла собою комплекс нац. економік. На думку В., єдиний госп. комплекс являла собою Україна, що, однак, ігнорували і рос. економісти, і моск. керівні установи (зокрема Держплан СРСР), які взагалі уникали навіть самої назви «Україна», віддаючи перевагу термінам «Південь», «Південний район», «Південно-Західний», «Південь Європейської Росії», «Південноросійське господарство», вважаючи Україну колонією європ. типу, що увійшла до складу СРСР.

В. стверджував, що Україна має власні шляхи розвитку і що вона мусить підготуватись до вступу у світове господарство у випадку перемоги революції «не лише в колишній Росії, а по всій земній кулі» як рівноправна частина цього світового комплексу. При цьому В. на конкретних прикладах критикував нераціональне використання центр. плановими установами природних і екон. ресурсів України. Він пропонував підходити до господарства СРСР як до комплексу нац. економік, а до кожної нац. економіки як до певної цілісності — «потенціальної (колишні азійські колонії) або реальної (Україна, Росія)». Відтак В. вносив конкретні пропозиції з розширення прав укр. економ, центрів, зберігаючи за Держпланом СРСР «загальнодирективні функції», виступав проти вивезення госп. прибутків за межі України, пропонував переглянути плани індустріалізації, відкинувши тенденцію розглядати «руську економіку як пануючу», встановити всеукр. систему регулювання притоку робочої сили, стежачи за пропорційним розподілом місць на укр. заводах між Україною та Росією, застерегти за Україною право реального контролю за діяльністю тодішніх союзних органів. І хоча В. підкреслював, що написав статтю не для поглиблення розходжень між Росією і Україною, саме це йому було інкриміновано, а його погляди були кваліфіковані як екон. платформа «націонал-ухильництва» й піддані публічному остракізму. Проти В. виступили А. Річицький, Є. Гірчак, M. Скрипник та ін. й змусили його каятися.

Незважаючи на те, що В. 1928 у журн. «Більшовик України» надрукував листа, в якому оголосив свою позицію помилковою, а в 1930 вмістив там же «самокритичну» статтю «Проти економічної платформи націоналізму. (До критики волобуївщини)», брутальні звинувачення на його адресу не припинялися. 7.12.1933 В. був заарештований за обвинуваченням в участі в «українській контрреволюційній організації, що прагнула до повалення Радянської влади збройним шляхом». Рішенням суд. трійки при Колегії ГПУ УСРР від 8.5.1934 В. був засуджений до 5 років виправних таборів (вирок замінений на заслання до Казахстану). Після відбуття терміну жив у Краснодарському краї.

Підчас війни з нацистською Німеччиною виконував спец. завдання рад. розвідки. 1948 переїхав до Ростова-на-Дону, де працював зав. кафедри у Ростовському фін.-екон. інституті. У серпні 1957 офіційно реабілітований, 1961 переїхав до Донецька, де викладав у Д. торг. інституті. В останні роки життя — на викладацькій роботі у Ростові-на-Дону.

Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.