Вражливий Василь Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Василь Якович Вражливий (справжнє прізвище Штанько) (1903—1938 український письменник. Автор понад десяти прозових збірок, був відомим у 20-х — на початку 30-х років.

[ред.] Біографія

Народився він 1903 р. у знаменитій гончарством Опішні Зіньківського повіту на Полтавщині, у багатодітній сім’ї селянина-середняка. Закінчивши сільську школу, вчився у Зіньківській, а потім Полтавській гімназіях. За порадою батьків вступив до агрономічної школи, але не закінчив її, бо переміг потяг до літературної творчості, якою хлопець займався під впливом земляка А.Заливчого.

Двадцятилітнім юнаком почав Василь публікуватися у періодиці. Спочатку він належав до Спілки селянських письменників "Плуг", потім увійшов до ВАПЛІТЕ, після її ліквідації — до "Пролітфронту". З боку рецензентів були постійні дрібні причіпки, поширені тоді звинувачення у "біологізмі", в увазі до темних сторін буття. Словом, талановитого письменника викреслювали з літературного процесу того часу і готували ґрунт для повного його зникнення.

В.Вражливий — прозаїк не з "гучних" і не з "ефектних" у використанні літературної техніки. Він спостерігав й відтворював не парадний бік життя, а затінений, непомітний і часом страшний, драматичний. У поле його зору нерідко потрапляли нещасні, стражденні "маленькі люди", розгублені, знедолені, слабкі. Але були й інші — віддані до самозречення своїй ідеї — будівництву соціалізму. Життя Вражливий малював просто, без мелодраматичних надривів, в об’єктивній манері, не виявляючи відкрито ані своїх емоцій, ані свого прямого ставлення. Зате він добре дбав про сюжетобудування і природну форму оповіді.

До першої збірки "В яру" (1924), виданої Спілкою селянських письменників "Плуг", увійшло всього чотири оповідання — "В ярах", "Роздоріжжя", "В лісі", "Темрява". І в кожному з них — картини чорної біди на селі голодного року, біди, що жене з дому на заробітки чи штовхає на злочин, вбивства.

Подібні сюжети — і в другій збірці В.Вражливого під назвою "Земля" (1925). Психологічно достовірне, моторошне оповідання "Вовчі байраки" (пізніше воно дало назву збірці 1929 р.) — із життя жебраків. У творі йдеться про післявоєнну розруху початку 20-х років. Персонажі — Сизон, його жінка Векла, їхні сини — живуть у норах-землянках на околиці міста, годуються й одягаються із смітників. Одні божеволіють, інші звиродніють. Майже класично виписана сцена, де серед глинищ разом із божевільним сидить біля померлої жінки Сизон. Його психічний стан, його напівмарення автор передає через образи-галюцинації: морські хвилі, сонце.

В оповідання письменника вриваються і події часів НЕП. Так, у "Паштетні" колишні "сильні світу", шукаючи способів багатіти і після революції, влаштовують будинок розпусти під вивіскою крамнички солодощів.

Гостроактуальні проблеми виховання безпритульних порушує В.Вражливий в оповіданні "Життя білого будинку", що вийшло окремою книгою 1927 р.

Ненав’язлива іронічність і "журливий тон" (останнє відзначали критики 20-х років) — привабливі риси оповіді Василя Яковича. Для багатьох його творів домінуючим мотивом стали людське милосердя і жорстокість, часом немотивована. Психологічним етюдом на цю тему є "Палата без числа", що увійшла до другого видання збірки "Молодість" (1929). На кількох сторінках розгортається справжня трагедія смертельно хворого, самотнього вчителя, жертви садиста. Жорстокості протистоять і чутлива медсестра, й інший персонаж — мовчазний Гудзь. Вони, як можуть, захищають і намагаються скрасити останні дні життя приреченого. Проте жарти прокурора-садиста прискорюють фінал. Автор лишає читачеві ряд запитань: чи той знущався з нудьги, з дурного розуму, через психічні аномалії?

Морально-етичні проблеми — в полі зору автора в оповіданнях "Молодість" та "Лист до друга". Їх об’єднує певною мірою автобіографічний момент, дотепні замальовки студентського побуту — і голодного, і холодного. Є тут і злиденні квартали часів НЕП — як контраст до сито-вдоволеного існування "непманів", і таємні злочини, і плітки-пересуди.

У 1929 р. з’явився чи не найкращий твір В.Вражливого — повість "Батько", вміщена у збірці "Молодість", яка також вийшла окремим виданням. Для розробки соціально-моральних питань автор обрав незвичну, принаймні для української прози 20-х років, ситуацію: син попа стає революціонером, після жовтня 1917-го — на партійній роботі. Проте, у центрі уваги — не син, а батько, який глибоко страждає від розлуки із сином. І хоч його зречення від сану не є актом пристосування до обставин, все ж потай він сподівається, що синове серце відтане. Побитий, позбавлений засобів до існування, о.Василій живе у сторожці майже на жебрацькому становищі, потім дістає брудну роботу в санаторії і, так і не діждавшись щонайменшої уваги сина, кінчає самогубством. Було до чого чіплятися запопадливим критикам: "Що за ідеальний піп? І такий жорстокий до нього син-комуніст?!".

Письменник загострено полемічно ставив проблеми людяності і черствості, добра і зла, батьків і дітей. І вирішував їх не стандартно. Не випадково ж, мабуть, зацікавився повістю і російськомовний читач: 1930 р., всього через рік після виходу в Україні, у перекладі О.Гарцевої з’явилася повість В.Вражливого "Отец".

Сьогоднішній читач розуміє, як нелегко було авторові з такою проблематикою вписуватися у декларовані тогочасними вульгарними соціологами схеми позитивного й негативного в мистецтві.

На початку 30-х років письменник їде до Казахстану. У 1932 р. з’являються його нариси про Каспій — "Глибокі розвідки". Поїздки дали йому матеріал для повісті "Перемога" (1932) та роману "Справа серця" (1933), в яких йдеться про соціалістичне будівництво у Казахстані, зокрема про боротьбу за нафту в Кара-Кугу на березі Каспійського моря.

Ці останні твори В.Вражливого цілком вписуються у контекст кращих українських, і не лише українських, так званих "виробничих романів" початку 30-х років: "Роман Міжгір’я" І.Ле, "Время, вперед" В.Катаєва, "Кварцит" О.Досвітнього та ін.

Одночасно письменник переклав з французької роман "Шагреньова шкура" О. де Бальзака (1929).

Будучи другом Є.Плужника, Г.Епіка, В.Вражливий потрапив і до однієї з ними "контрреволюційної організації". Це сталося під час масових арештів після вбивства С.Кірова у грудні 1934 року. Щодо своїх політичних поглядів, то на допитах після арешту в Харкові він заявив, що не брав членства ні в яких партіях, був просто націоналістом; а також, перебуваючи під впливом Хвильового, його вихованцем.

Підстав для арешту В.Вражливого підручним Ягоди не треба було шукати. Вони використали такі риси його вдачі, як товариськість, готовність допомогти людям. Його квартира у Харкові була своєрідним готелем, де ночували всі приїжджі літератори.

Письменника засудили у березні 1935 року на 10 років концтаборів. Відбував заслання він на Соловках. Згодом був засуджений до розстрілу. У 1956 р. В.Вражливий реабілітований посмертно.

Сьогодні письменник приваблює своєю чутливістю до моральних проблем. Ставив їх він гостро, із зіткненням жорстокості й милосердя. Муза В.Вражливого завжди була звернена до людини, гуманізм був ідейним стрижнем творчості. Саме через цю призму проглядає його час з усіма суперечностями і боріннями, зі складними людськими долями.

[ред.] Твори

• Життя білого будинку. — Х.: Б-ка журн. "Вапліте", 1927. — 52 с.
• Молодість: Оповідання. — 2-ге вид. — Х.: Книгоспілка, 1930. — 199 с.
• Шість оповідань. — Х.; К.: Держвидав України, 1930. — 106 с. — (Мас. худож. б-чка).