Гончарство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гонча́рство - виробництво глиняного посуду, а також інших глиняних виробів (кахлів, іграшок, скульптур). Виникло в епоху неоліту і знаменувало собою значний крок у розвитку продуктивних сил. Г. існувало там, де були придатні для цього глини. Добуту глину очищали від механічних домішок, потім місили, виготовляли з неї вироби, підсушували їх і випалювали. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах. З винайденням гончарського круга Г. стало окремим ремеслом. З часів енеоліту вироби Г. починають оздоблювати орнаментом, мальованим глиняними кольоровими фарбами.

Відоме в Україні з кінця мезолітичної доби. Досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби Г. в Україні було великим промислом. Від 16-17 ст. безперервно розвивалося, ставши в 19 ст. однією з найважливіших галузей української кустарної промисловості. Гончарі продавали свої найрізноманітніші вироби на ярмарках або розвозили їх, часом у віддалені від місць продукції райони. Головними районами Г. були: на Полтавщині колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема, Опішня), Констянтиноградський; на Чернігівщині – Городнянський, Ніжинський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Глухівський та інші; на Київщині – Чигиринський, Черкаський, Уманський; на Харківщині – Валківський, Охтирський, Ізюмський; на Східному Поділлі – Кам’янецький, Проскурівський, Гайсинський; на Волині Г. було зосереджене біля Овруча, Корця, Звягеля; на Херсонщині – біля Цибулева, Павлиша; в Галичині – на Розточчі (Глинсько, Немирів), на Гуцульщині, Покутті і південно-східному Поділлі.