Дерен справжній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Дерен справжній

Біологічна класифікація

Царство:	Рослини (Plantae)
Відділ:	Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас:	Дводольні (Magnoliopsida)
Ряд:	Cornales
Родина:	Деренові (Cornaceae)
Рід:	Cornus
Вид:	Дерен справжній (Cornus mas L.)

Дерен справжній, кизил (Cornus mas L.) Місцеві назви - кизиль, роговик, дерн. Високий (2-5 м) кущ родини деренових або невелике деревце з круглою кроною. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірою тріщинуватою корою. Листки супротивні від яйцеподібних до ланцетних (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. У кожному суцвітті 5-9 квіток, оточених спільною чотирилистою обгорткою. Квітка 4-5-членна, двостатева, тичинок 4-5, маточка одна, зав'язь нижня. Плід темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12-30 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.

Трапляється у підліску листяних і мішаних лісів. Теплолюбна, тіньовитривала рослина. Зацвітає до розпускання листків у березні - квітні, плоди достигають у серпні - вересні. Поширений у південно-західній частині Правобережжя, в Карпатах, Закарпатті, в Криму. Райони заготівель - Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області, південні райони Кіровоградської, Одеської, Черкаської областей. Часом утворює суцільні зарості.

[ред.] Практичне використання

Харчова, вітамінозна, медоносна, лікарська, деревинна, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина. Плоди мають приємний кисло-солодкий смак, свіжі плоди вживаються в їжу або йдуть на переробку. Плоди застосовують у різних галузях харчової промисловості. З кизилу готують соки, сиропи, екстракти, вина (які відзначаються своєрідним смаком і ароматом), наливки, настойки, варення, джем, мармелад, начинку для цукерок, зефір, пастилу. На Кавказі з кизилу готують лаваш, який є добрим протицинготним і дієтичним засобом. Свіжі й висушені плоди використовують як приправу до м'ясник і рибних страв.

Високі смакові якості кизилу зумовлені наявністю в них цукрів (8-9%), яблучної, лимонної та янтарної кислот (2-2,5 %) , дубильних і пектинових речовин, ефірних олій, вітаміну С (близько 55 мг% ). Кісточки кизилу містять олію (до 34%). Прожарені кісточки використовують як сурогат кави, а листки - як сурогат чаю.

Кизил звичайний - дуже добрий ранньовесняний медонос і пилконос. У сприятливу погоду бджоли активно збирають з нього нектар, пилок і клей протягом 812 днів. У народній медицині кизил використовують для підвищення апетиту, як протигарячковий засіб, сухі плоди - при шлунково-кишкових і простудних захворюваннях. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори. Деревина кизилу тверда, дуже гарна, з світло-червоною заболонню і бурим ядром. Прекрасно полірується, високо ціниться як матеріал для столярних і токарних виробів (може замінити самшит). Кора і листки кизилу містять таніди (7-15% ), якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір. Таніди кизилу придатні для дублення товстих шкур.

Кизил добре витримує стрижку, має такі декоративні форми: пірамідальну, золотисту й сріблясто-плямисту. Рекомендується в озелененні для створення невеликих груп і живоплотів. Кизил - цінна ґрунтозахисна порода в прибалкових лісомеліоративних насадженнях, яка, швидко розмножуючись кореневими паростками, закріплює ґрунт.

[ред.] Збирання, переробка та зберігання

Збирають плоди у стадії повної стиглості, обережно складають у невеликі кошики (6-8 кг) і зразу ж відправляють на пункти переробка. Для варення і тривалого транспортування рекомендують збирати плоди на початку стиглості. Зібрані плоди сортують, зберігають при температурі 0-1° до семи днів.