Драй-Хмара Михайло Опанасович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Миха́йло Опана́сович Драй-Хма́ра (28 вересня (10 жовтня) 1889, с. Малі Канівці Золотоніського повіту, тепер Чорнобаївського району Черкаської області – 19 січня 1939, Колима) – український поет, літературознавець, перекладач. Батько Оксани Ашер.
Закінчив школу в Золотоноші, чотири класи Черкаської гімназії. Навчався 1906–1910 в колегії Павла Галагана в Києві, 1910–1915 на історико-філологічному факультеті Київського університету. Працював у семінарі академіка Володимира Перетца. Залишено на кафедрі слов’янознавства для підготовки до професорського звання. 1913 відряджено за кордон, де студіював фонд бібліотек і архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста. Працював у Петроградському університеті, 1917 повернувся в Україну. 1918–1923 – професор Кам’янець-Подільського університету, інституту народної освіти. 1923–1929 – професор кафедри українознавства Київського медичного інституту. 1930–1933 працював у НДІ мовознавства при ВУАН.
Вперше заарештовано 21 березня 1933 (випущено 11 травня 1933, припинено справу 16 липня 1934). Удруге заарештовано 6 вересня 1935. Реабілітовано 1989.
Зміст |
[ред.] Поліглот
Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов’янські (адже його спеціалізацією як ученого було слов’янознавство): українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку давніх мов – старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав новітні європейські мови – румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська.
У доробку Драй-Хмари є переклади художніх творів із російської, білоруської, польської, чеської, німецької, французької, фінської мов. Десь у надрах репресивних органів загубився або й пропав його переклад «Пекла» – першої частини «Божественної комедії» Данте.
[ред.] Прізвище
Справжнє прізвище поета – Драй. Це козацьке прізвище походило, очевидно, від дієслова «драти» (серед козаків було чимало прізвищ на «ай»: найвідоміше – Мамай). Але 1915 р. в Петербурзі, нещодавно перейменованому на Петроград (щоб і не пахло німецьким духом, бо ж 1914 р. Росія і Німеччина оголосили одна одній війну), прізвище «Драй» дуже скидалося на німецьке «drei» – три. Тож професорський стипендіат Петроградського університету Михайло Драй додає до свого прізвища слово «хмара» і відтоді стає Драй-Хмарою.
[ред.] Дитинство
Батько Панас Драй передплачував і читав газети, якийсь час був писарем і полагоджував юридичні справи селян. Мати Ганна Драй походила із заможного козацького роду Брагинців. У Драїв було багато власної землі, левада, ліс, два будинки. Коли Михайликові не було й п’яти років, померла мати. За спогадами Марії КОЛОДУБ (сестри Михайла), тоді в їхньому селі була епідемія тифу, тож чимало людей хворіло. Хоча мати мала багато праці вдома – велике господарство, четверо дітей, вона все ж знаходила час, щоб спекти пироги й рознести їх бідним хворим. Там заразилася й нагло померла. А ось що розповідає Оксана Ашер в біографічному нарисі про батька: «Ще змалечку Михайлик був неймовірно щирий і довірливий... Батько купив йому сіру смушеву шапку. П’ятилітній Михайло був дуже гордий з неї. Він надів її і пішов гратися з сільськими хлопчиками. Та заздрісні діти стали сміятися з нього, а потім намовили його набрати в шапку води. Він послухав їх, але після цього шапка збіглася і була вже ні до чого».
[ред.] Друзі
Батько відвіз 9-річного Михайла в с.Панське до вчителя, щоб той підготував хлопця до вступу в гімназію. Хлопець від суворого й жорстокого вчителя втік додому. Початкову освіту Михайло здобув у Золотоноші, а 1902 р. вступив до Черкаської гімназії. Закінчивши там 4 класи, він поза конкурсом, як стипендіат, вступив до Колегії Павла ҐАЛАҐАНА в Києві.
Колегія відповідала чотирьом старшим класам гімназії. Це був чудовий навчальний заклад, на зразок англійського коледжу; викладали в ньому найкращі педагоги Києва. Заснував його 1871 р. поміщик Григорій ҐАЛАҐАН у пам’ять свого передчасно померлого сина Павла. Вступати до колегії могли лише особи православного віровизнання. Навчалось у ній усього 40 учнів, по 10 у кожнім класі. «Колегіяти» жили всі разом у пансіоні при школі і мали все безплатно: науку, першорядний харч і гарну, європейського зразка уніформу. Щоліта, під час канікул, учням улаштовували цікаві екскурсії – на Кавказ, у Крим, по Волзі, а по закінченні колегії кожен випускник одержував на початкове влаштування по 50 рублів. Не дивно, що попасти до цієї прекрасної школи було мрією кожного гімназиста, що переступив перші чотири класи. Наплив на іспити завжди був дуже великий, і вийти переможцем із конкурсу було річчю нелегкою.
Серед товаришів Михайла в тому ж класі навчалися майбутні поети й учені Борис Ларін (закінчив 4 класи Кам’янець-Подільської гімназії), Володимир Отроковський (народився в с.Кудринці Кам’янецького повіту, закінчив 4 класи Немирівської гімназії), Павло Фмлмпович (закінчив 4 класи Златопільської гімназії). Усі вони назавжди залишилися друзями Михайла. Навчання в колегії поет згадував як найщасливішу добу свого життя. Тут під впливом учителя російської літератури Іллі Кожина Михайло написав перші вірші російською мовою, деякі з них (зокрема, «Девушка в алой косынке») надрукував журнал «Лукоморье», який видавався в колегії.
[ред.] Кам’янець
Закінчивши 1910 колегію, Михайло вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут він працював у семінарі академіка Володимира ПЕРЕТЦА. 1913 за відрядженням Київського університету та Слов’янського товариства юнак їде за кордон для вивчення слов’янських мов і літератур. Він працював в архівах і бібліотеках Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста.
1910 Михайло познайомився з гімназисткою Ніною Длугопольською, а 1914 одружився з нею. Вінчання відбулося на свято Петра й Павла в с.Тростянчик (нині Вінницької області). Боярами на весіллі були Володимир Отроковський і Павло Филипович, почесним гостем – композитор Микола Леонтович.
1915 Михайло, закінчивши університет, залишився в ньому для підготовки до професорського звання. Проте у зв’язку з війною Київський університет евакуювали в Саратов, а Михайла відрядили в Петроградський університет.
У травні 1917 Михайло Драй-Хмара повернувся в Київ. Коли 1918 в Кам’янці-Подільському твориться український університет, 29-річний учений приймає запрошення його ректора Івана Огієнка і з 15 липня 1918 обіймає посаду приват-доцента на кафедрі слов’янської філології. В університеті Михайло Панасович читає слов’янознавство, церковнослов’янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету 1920 видає його підручник «Слов’янознавство». Коли 16 листопада 1920 Кам’янець остаточно захопили «червоні» і невдовзі (26 лютого 1921) з університету «викроїли» інститут народної освіти, Михайло Панасович міста не покидає і працює в ІНО. Аж доки не потрапляє під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. 1923 учений повертається до Києва, викладає українську мову та літературу в столичних вузах.
Український поет Михайло Драй-Хмара почався саме в Кам’янці (бо до того писав вірші російською мовою). У місті над Смотричем він друкує поезії та переклади в альманасі «Буяння», у журналі «Нова думка», в газеті «Червона правда». Перша збірка віршів Драй-Хмари «Молода весна» мала вийти 1922 в Кам’янецькій філії Державного видавництва України, але для її друку забракло паперу. Тож першу (і єдину прижиттєву) збірку віршів «Проростень» поет видав 1926 у Києві. Сюди увійшли і твори кам’янецького періоду, і пізніші шедеври. Особливо щемливо звучить поетове «Прощання з Поділлям» (1923).
20 березня 1923 у Кам’янці на Поділлі в Михайла та Ніни Драй-Хмар народилася донька Оксана. Михайло Панасович був ідеальним батьком для своєї доці. Людмила Старицька-Черняхівська казала, що такої ніжності й уваги до дитини, як у Драй-Хмари, вона в житті своєму не бачила.
[ред.] Гроно п’ятірне
1928 Михайло Драй-Хмара надрукував сонет «Лебеді» з присвятою своїм товаришам, де вжив вислів «гроно п'ятірне»:
О гроно п’ятірне нездоланих співців,
крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.
Під «гроном п’ятірним» малися на увазі поети-неокласики – Максим Рильський, Микола Зеров, Павло Филипович, Освальд Бургардт (який друкувався під псевдонімом Юрій Клен) і сам Михайло Драй-Хмара. «Сонет Драй-Хмари, – писав у наші дні Іван Дзюба, – прозвучав як мужній голос на захист друзів – з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу».
Але саме з цього сонета почалися всі неприємності поета. Неприборканих співців більшовицька система не терпіла.
[ред.] За того хлопця
«Жах середньовіччя, тьми і гніту», про який Михайло Драй-Хмара писав у сонеті «Кам’янець», дістав поета в Києві 21 березня 1933, коли його безпідставно заарештували та нахабно звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації у Кам’янецькому університеті. Однак слідству забракло доказів – і 11 травня 1933 ученого випустили, а 16 липня 1934 справу припинили та звільнили Михайла Панасовича від підписки про невиїзд. Але ні влаштуватися десь на роботу, ні щось надрукувати опальний професор уже не міг. Другий арешт (6 вересня 1935) і заслання на Колиму на 5 років не забарилися. Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався, не наговорив ні на себе, ні на товаришів. Ось що про смерть поета на Колимі повідав Михайло Добровольський, який до 1937 очолював комсомольську організацію Удмуртської АРСР:
– Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, – український поет, професор – знавець мов і літератур... Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга – українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде «три тучи»... ...Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто – «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг.
З «емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»... Підійшли. Конвой щось їм доповів... Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, – трах, до п’ятого – трах... Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя... Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»... З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі... Все відбулося блискавично... Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв... Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима...
[ред.] Офіційно
25 жовтня 1939 київський ЗАГС повідомив дружину Драй-Хмари про його смерть, що сталася 19 січня 1939. Місця і причини смерті в повідомленні не вказано. У документах про реабілітацію Драй-Хмари зазначено, що він помер «від ослаблення серцевої діяльності».
Акти про смерть і поховання Драй-Хмари, які зберігаються в особистій справі ув’язненого в управлінні внутрішніх справ Магаданського облвиконкому, засвідчують, що Михайло Панасович помер 19 січня 1939 о 23.15 у приміщенні медпункту лікарської ділянки Устьє Тайожная. Поховано його на правому березі річки Паутовая, могила № 3 в 300 м від річки, а від табірного пункту Горная Лаврюковая до 1 км.
[ред.] Донька – батькові
У червні 1937 Ніну Петрівну з малою Оксаною вислали з Києва в Башкирію – в м.Белебей. Згодом їм удалося перебратися на захід. Ніна Драй-Хмара прожила довге життя і померла 1996 у США, встигши відзначити свій столітній ювілей.
Оксана Драй-Хмара (по чоловікові – Ашер) стала дослідницею творчості свого батька. 1967 у Парижі вона закінчила аспірантуру Сорбонни зі ступенем доктора слов’янської літератури за працю про творчість Михайла Драй-Хмари.
Донька змальовує портрет батька: «Вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима. Акуратність була його характеристичною рисою, – починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, – у всьому відчувався артистичний смак». Михайло Панасович від природи був спортсменом. Він вправно катався на ковзанах, в юності навіть захоплював глядачів своїм вальсуванням на льоду. А ще був добрим плавцем: легко перепливав Дніпро в Києві. Грав у волейбол, крокет, теніс.
Поет багато мандрував пішки околицями Кам’янця, а потім Києва. Краса природи захоплювала його, дарувала йому душевну рівновагу, викликала поетичне натхнення.
На жаль, через свавілля й терор поет загинув, не проживши й 50 років.
[ред.] Література
[ред.] Енциклопедичні статті, біографічні довідки
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. – Т. 1. – К., 1965. – С. 639.
- Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, Олександр Петровський. – К.: Радянський письменник, 1970. – С. 134.
- Українська Радянська Енциклопедія. – 2-е видання. – Т. 3. – К., 1979. – С. 465.
Михайло Драй Хмара // Антологія української поезії: В шести томах. – Т. 4. – К.: Дніпро, 1985. – С. 203.
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. – 2-е видання. – Т. 1. – К., 1986. – С. 550.
- Крижанівський С. А. Драй-Хмара // Українська літературна енциклопедія. – Т. 2. – К., 1990. – С. 104–105.
- Михайло Драй-Хмара / Текст В. Брюховецького // ...З порога смерті...: Письменники України – жертви сталінських репресій. – Випуск перший. – К.: Радянський письменник, 1991. – С. 165–167.
- Мацько Віталій. Літературне Поділля. – Хмельницький, 1991. – С. 24–25.
- В. Д. [Домонтович В.] Драй-Хмара Михайло // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Перевидання в Україні. – Т. 2. – Львів, 1993. – С. 592.
- Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ–ХХ ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 202–203.
- Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. – Книга друга. – К.: Аконіт, 2001. – С. 49.
- Брега Г. С. Драй-Хмара Мизайло Опанасович // Енциклопедія історії України. – Т. 2. – К., 2005. – С. 460.
- Современная украинская энциклопедия. – Т. 4. – Харьков: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2005. – С. 394.
- УСЕ – Універсальний словник-енциклопедія. – 4-е видання. – 2006. – С. 411.
[ред.] Видання творів
- Драй-Хмара Михайло. Вибране: Поезії і переклади / Упорядкував тексти та написав примітки Віктор Іванисенко; передмова Степана Крижанівського. – К.: Радянський письменник, 1969. – 301 с.
- Драй-Хмара Михайло. Вибране / Упорядкування Дмитра Паламарчука, Григорія Кочура, передмова Івана Дзюби, примітки Григорія Кочура. – К.: Дніпро, 1989. – 544 с.
- Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина / Упорядкування С. А. Гальченка, А. В. Ріпенко, О. Ф. Томчука, примітки С. А. Гальченка, Г. О. Костюка. – К.: Наукова думка, 2002. – 592 с.
[ред.] Антології, хрестоматії
- Антологія української поезії: В шести томах. – Т. 4. – К.: Дніпро, 1985. – С. 203–205.
- Сто поезій ста поетів: Хмельницька антологія / Упорядник Микола Федунець. – Хмельницький: Поділля, 1992. – С. 91.
- Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах). – Книга перша. – К.: Рось, 1994. – С. 506–507.
- Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. – Книга друга. – К.: Аконіт, 2001. – С. 49–55.
- Лавріненко Юрій. Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933. – 3-є видання. – К.: Смолоскип, 2004. – С. 263–282.
[ред.] Передмови
- Дзюба Іван. Він хотів «жить, творити на своїй землі...» // Драй-Хмара Михайло. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – С. 5–39.
- Жулинський Микола. Шлях із неволі, з небуття // Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 3–16.
- Ашер Оксана. Передмова (Портрет Михайла Драй-Хмари; Біографічний нарис) // Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 17–32.
[ред.] Літературно-критичні статті
- Іванисенко Віктор. Михайло Драй-Хмара // Письменники Радянської України. 20–30 роки: Нариси творчості. – К.: Радянський письменник, 1989. – С. 235–263.
- Шерех Юрій [Шевельов Юрій]. Поезія Михайла Драй-Хмари // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах). – Книга перша. – К.: Рось, 1994. – С. 499–506.
- Заславський Ісай. «Лебеді» і їх творча історія // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах). – Книга перша. – К.: Рось, 1994. – С. 507–512.
[ред.] Статті в наукових збірниках
- Іов Іван. М. Драй-Хмара (кам’янецький період творчості 1918–1923 рр.) // Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка в контексті українського національного відродження: Тези доповідей науково-теоретичної конференції. – Кам’янець-Подільський, 1992. – С. 201–203.
- Копилов С. А. М. Драй-Хмара в Кам’янець-Подільському державному українському університеті // Матеріали ІХ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 264–268.
[ред.] Статті в газетах
- Кочур Григорій. Рік Михайла Драй-Хмари // Літературна Україна. – 1989. – 26 жовтня. – С. 6.
- Василевський П. Так загинув він на Колимі // Літературна Україна. – 1989. – 26 жовтня. – С. 6.
- Бондар Наталя. Пам’ятні місця // Літературна Україна. – 1989. – 26 жовтня. – С. 6.
- Брюховецький В’ячеслав. Михайло Драй-Хмара: ...З порога смерті...: Письменники України – жертви сталінських репресій / За редакцією Олекси Мусієнка // Літературна Україна. – 1991. – 25 липня. – С. 8.
- Будзей Олег. Михайло Драй-Хмара: Ім’я на мапі міста // Подолянин. – 2002. – 1 лютого. – С. 4.
