Ефір (міфологія)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ЕФІ́Р, Ете́р (грец. αιθηρ, лат. aither) — верхній шар повітря, місце перебування богів. Е. — син Ереба й Нікс (Гесіод), або Хаосу й Темряви, чоловік Гемери (Дня) або Землі. Пізніше вважали, що Е. — це найвища оболонка всесвіту, з якої виникли сонце і зірки, і в якій живуть боги. У Платона Е. виступає як окрема небесна стихія, чітко відмежована від чотирьох земних — землі, води, повітря і вогню. Арістотель наділяв Е. здатністю до вічного кругового руху і трактував його як першу рушійну силу всесвіту. Лукрецій теж розглядав Е. як начало, що рухає небесні тіла і складається з найлегших найрухливіших атомів.
