Звенигора (фільм)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Звенигора | |
|---|---|
 |
|
| Жанр | драма |
| Режисер | Олександр Довженко Юлія Солнцева (режисер відновлення) |
| Автор сценарію |
Майк Йогансен, Юрко Юртик, Олександр Довженко (переробка сценарію) |
| У головних ролях |
Семен Свашенко Микола Надемський Георгій Астаф'єв, Лесь Подорожній, Володимир Уральський |
| Оператор | Борис Завєлєв |
| Композитор | Ігор Овчінніков (музика до відновленого фільму) |
| Кінокомпанія | ВУФКУ (Одеса), відновл. «Мосфільм», 1973 р. |
| Тривалість | 97 хв. |
| Країна | СРСР |
| Рік | 1927 |
| IMDb | ID 0019611 |
Звенигора, художній кінофільм (чорно-блий, німий)
Режисер: Олександр Довженко
Сценаристи: Майк Йогансен, Юрко Юртик, Олександр Довженко (переробка сценарію)
Оператор: Борис Завєлєв
Сценограф, декоратор: Василь Кричевський
Композитор відновлення: В'ячеслав Овчінніков
Актори:
- Микола Надемський - дід
- Семен Свашенко - комуніст Тиміш
- Лесь Подорожній – контрреволюціоніст-націоналіст Павло
- Влодимир Уральський – німецький солдат
- Георгій Астаф'єв
- І.Селюк
- Л.Барбе
- М.Паршина
- А.Сімонов
- Ю.Міхальов
- Поліна Скляр-Отава - Оксана
- Г.Чаров
Кіностудія: ВУФКУ (Одеса), відновл. «Мосфільм», 1973 р.
Країна: CРСР
Рік: 1927
Сценарій був написаний у харківський період життя Довженка Юрком Тютюнником (під псевдонімом Юртик) та Майком Йогансеном. У славного отамана Тютюнника визріла ідея написати сценарій до фільму-легенди про скарби, закопані гайдамаками у надрах гори. Сценарій “Звенигори” був прийнятий художньою редакцією кіностудії до постановки і навіть розпочалась робота над його реалізацією. Одну з ролей виконував той же Ю. Тютюнник. Та з невідомих причин виробництво припинилось і О. Довженко практично переписав сценарій заново (на 90%), а Ю. Тютюнник і М. Йогансен зникають не лише з титрів остаточного варіанту фільму, а й знімається з головної ролі генерал Ю. Тютюнник. Але те, що сценаристи самі зняли свої прізвища з титрів на знак протесту, залишається спірним. У час тотальних чисток імена розстріляних (Тютюнника розстріляли у 1930, Йогансена - у 1937) були під забороною, і редактори змушені були постійно вдаватися до фальсифікацій у виданнях, присвячених автобіографії та фільмографії Довженка.
В пошуках натури Довженко подрожує з Василем Кричевським Україною і зупиняється в селі Яреськи Полтавської області і вирішує зробити з нього "штаб-квартиру" українського кіно.
Сюжет фільму охоплює дві тисячі років буття і розповідає про багато етапів історії України: від скіфів і варягів до більшовиків та білогвардійців. Ці етапи, викладені у 12-ти епізодах, об'єднані однією постаттю діда, що є уособленням патріархального селянства з його вірою у минулі цінності та байдужого до революційних змін. Онуки діда — Павло і Тиміш — традиційно в дусі аґітпропу протиставлені один одному. Молодший - контрреволюціонер, націоналіст, у конфлікті з владою і законом, мігрує до Праги і отримує диверсійне завдання. Старший, Тиміш, приєднується до більшовиків, зрозумівши глибинну суть легенди про гайдамацький скарб - все багатство земля. Сам дід не впорається з завданням, що його доручає молодший онук - підірвати більшовицький потяг. Його підбирають молоді пасажири і він погоджується їхати з ними у непевне світле майбутнє.
Оцінки "Звенигори" радянських часів з плином часу змінилися. З однобокої оцінки фільму як тріумфального зображення будівництва нової соціалістичної держави він постає тепер як зображення міфічної України, сила і вічність якої, як гайдамацький скарб, заховані у історичній пам'яті народу. Цікаво, що саме молодшому онукові розкриває дід таємницю старої гробниці, яку мистецтвознавці ототожнюють з метафоричною скарбницею культурно-історичної пам’яті народу. Але скарб не знайдений, щасливе майбутнє нездійснене, а Павло стріляє собі в голову з попередженням діду: "Ось наближається антихрист!". Це ніби передвіщення до хвилі страшних репресій, до безжального та апокаліптичного Молоха, що пожирає своїх дітей. Довженко добре знав про репресії, адже й сам ледве уникнув їх у 1923 році.
Колись позитивний (у трактуванні радянських мистецтвознавців) образ більшовика Тимоша теж нині переоцінюється. Цей чловік, який вбиває свою кохану заради святих цілей революції, є вельми проблематичним образом у низці архетипів Довженка. Мотиви зради у його творах займає особливе місце: зрада коханих, зрада ідеалів, зрада інтересів викликає у нього однозначну і однакову відразу. Він не просто вбачає у своїх земляків потяг до зради, а й висловлюється щодо її причин. А вона полягає у недостатньому знанні свого минулого і небажанням його пам'ятати. „Їх не учили Батьківщині – їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців”, — говорить Довженко у своєму щоденнику.
За картину Довженко був "таврований" клеймом буржуазний націоналіст. 24 вересня 1927 р. газета “Кіно” друкує статтю “Обличчя ворога” – “Про шкідливу діяльність буржуазних націоналістів в українській кінематографії”. “Сценарії для українських студій”, – говориться в статті, – писали такі “автори”, як терорист Фальківський (“Леся”), бандит Тютюнник, контрреволюціонер Буревій та подібні їм... Петлюрівський отаман Тютюнник, сховавшись під псевдонімом “Юртик”, разом з українським поетом М. Йогансеном, скритне використаним націоналістами, здає на Одеській кінофабриці сценарій “Звенигори”, в якому проповідується ідея “буржуазної української нації”. Сценарій “Звенигори” ставив Довженко, який не зміг до кінця подолати шкідливі засади сценарію, і картина вийшла з грубими політичними помилками”.
С.Ейзенштейн писав про цей фільм: "Фільм усе більше починає звучати невимовною чарівностю. Чарівностю своєрідної манери мислення. Дивним переплетенням реального з глибоко національною поетичною вигадкою. Гостросучасного і разом з тим міфологічного. Гумористичного і патетичного. Чогось гоголівського. В повітрі носилося: серед нас нова людина кіно, майстер з власним обличчям."
"Звенигора" був останнім фільмом О.Довженка, знятим за чужим сценарієм. Фільм вийшов на екрани Києва 13 квітня 1928 року, на московські — 08 травня того ж року.
[ред.] Джерело інформації
- Кіноколо
- Розстріляне відродження (репресії в кінематографії Одеси 20-х – 30-х рр. ХХ ст.)
- Госейко Л., "Історія українського кінематографа. 1896 - 1995", К.: КINO-КОЛО, 2005 р. ISBN 966-8864-00-X.
