Зелінський Гаврило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Зелі́нський Гаври́ло (Во́вк) — один із найстарших кобзарів, які стояли біля колиски “слобідської школи”. Народився 1750 року в Зіньківському повіті Полтавської губернії. Значна частина його життя була присвячена Запорізькій Січі та Гайдамаччині. За даними П. Мартиновича, Гаврило Зелінський був кобзарем-характерником і чудово володів прийомами рукопашу. Нерідко брав участь у т. зв. “охотницьких” двобоях зі зрячими бійцями і часто виходив переможцем. “Був здоровий, плечистий вояка, воїном був незрячим, грудастим, боялися за силу”, — згадували про нього селяни. Гаврило Зелінський знав силу-силенну пісень, псальмів і кілька дум. До кінця своїх днів не випускав із рук бандури і вів активне життя. Прожив понад 100 років. Молився богу про смерть, але смерть не йшла до нього: “Що я прошу в Бога собі смерті, не дає Бог. [Значить] іще не пора вмерти,” — говорив він. Коли Іван Кравченко-Крюковський вчився у Гаврила Зелінського — він був таким старим, що і кобзу не міг удержати, продовжував наполегливо вчити своїх учнів кобзарському ремеслу. “Уночі оце, було, ми посходились, він мені разів три чи чотири покаже, а у мене пам’ять дуже добра була – то я й затверджу”. Крім Івана Кравченка-Крюковського, у Гаврила Зелінського (Вовка) вчилися Савка Лоташ з Лютеньки Гадяцького повіту, Іван Кравченко (дядько І.Кравченка-Крюковського) з с. Гапониці Лохвицького повіту Полтавської губернії та Стефан (Степан) Бідило із Богодухівського повіту Харківської губернії.

[ред.] Джерела

Черемський, К. П. Повернення традиції / К. Черемський. – Х.: Центр Леся Курбаса. – 1999. – 288 с.
Черемський, К. П. Шлях звичаю / – Х.: Глас. – 2002. – 444 с.