Зінченко Олександр Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

О.О.Зінченко

[ред.] Біографія

Народився 16 квітня 1957 р. у місті Славута Хмельницької області.

Батьки Олександра Олексійовича брали участь у Великій Вітчизняній війні.

Батько - Олексій Михайлович (1917-1982) був військовим контррозвідником, свого часу служив разом із майбутнім міністром оборони СРСР Миколою Огарковим. Останній був командувачем дивізії у Німеччині, а батько Зінченка – начальником особливого відділу.

Мати - Олександра Антонівна (1922-2001) під час війни служила медсестрою.

„Мої батьки родом із Слобожанщини, де родився Сірко. Сам я довго вивчав архіви. І впевнений, є спільні корені”, - каже з гордістю пан Зінченко. (Факты, 8 грудня 2000 р.).

У 1979 році Олександр Олексійович закінчив фізичний факультет Чернівецького державного університету. Після того працював інженером науково-дослідного сектору кафедри теоретичної фізики, був аспірантом, молодшим науковим співробітником університету. Комсомольську кар’єру розпочав у 1983 році. За 6 років пройшов шлях від заступника секретаря комітету комсомолу Чернівецького університету до завідувача відділу пропаганди та агітації ЦК ВЛКСМ, голови координаційного комітету у зв’язках з молодіжними організаціями СРСР. Як сам пан Зінченко вказує у своїй біографії, у 1990 році був одним із засновників Руху демократичних реформ у Москві. У часи ДКНС - співавтор публічної заяви ЦК ВЛКСМ про рішуче засудження путчу як спроби державного перевороту. Тоді ж він курував молодіжні програми ТВ. „Я підтримував самі теплі стосунки з Владом Лістьєвим, Артемом Боровиком, з „хрещеним батьком” „Погляду” Анатолієм Лисенком. Дуже багато для розуміння сутності сучасної журналістики дала мені робота куратора у „Комсомольській правді”. Я усвідомив аксіому – журналістика не може бути лояльною до влади”, - каже пан Зінченко. (Офіційний інтернет-сайт Олександр Зінченко).

Олександр Зінченко був головою ліквідаційної комісії ВЛКСМ.

З жовтня 1991 року по серпень 1992 року він - голова виконкому координаційної ради ЦК ВЛКСМ. Після - закінчив Академію суспільних наук за спеціальністю „політологія” і повернувся до Києва. В українській столиці очолив ТОВ „Омета-Меркантайл”, яка була частиною створеного Григорієм Суркісом у 1992 році холдингу „Омета-ХХІ сторіччя”. Після того пан Зінченко був віце-президентом, заступником керівника представництва АТ „Балчуг”.

У 1995 році Зінченко став генеральним директором АТЗТ ІА „Україна-Експрес”. Того ж таки року призначений генеральним директором АТЗТ „Українська незалежна ТВ-корпорація” (телеканал "Інтер"). У 1998-2002 році Зінченко був почесним президентом телеканалу. У 2003 році був остаточно позбавлений можливостей впливу на „Інтер”, контроль над яким на той час повністю здійснював Ігор Плужніков.

У 1998 і 2002 роках Олександр Зінченко обирався народним депутатом за партійним списком СДПУ(О). Очолював спершу підкомітет з питань електронних засобів масової інформації Комітету з питань свободи слова та інформації, а після „оксамитової революції” - Комітет з питань ЗМІ. З 1999-2002 роках був лідером фракції об’єднаних соціал-демократів. У травні 2002 року його було обрано віце-спікером парламенту за квотою СДПУ(О).

У 2003 році пан Зінченко порвав із партією Віктора Медведчука, а у липні 2004 року отримав посаду керівника виборчого штабу Віктора Ющенка. 25 вересня того ж таки року очолив штаб коаліції „Сила народу”. У листопаді 2004 року був обраний головою виконкому Комітету національного порятунку.

24 січня 2005 року призначений на посаду Державного секретаря України при Президенті Вікторі Ющенко. Звільнений у вересні 2005 р. за власним бажанням - на знак протесту проти "відродження корупційних схем у вищих ешелонах влади".

Напередодні виборів 2006 року очолив Партію партіотичних сил, яка здобула менше 1% голосів виборців.