Комі-Парма
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Комі-Парма, Перм, Комі-Перм, Біармія, Перума - фіно-угорська країна на південному Уралі. Корінне населення - комі (комі-перм'яки).
Величезні простори між Уралом та Онезьким озером, Білим морем та північними кордонами Новгородської Республіки скандинави називали Біармією, новгородці - Перума, а суздальські меряни - Пермью. Ці назви взяті із словника вепських конкістадорів, які водили і перших, і других у безмежні простори Перума, буквально Землі За Порогом – за межею скандинавських та новгородських впливів.
Було об’єднане в "Федерацію" Комі князівств, які мали у своєму складі вепські, мансійські, сарьяльскі та ненецькі громади. Про внутрішні відмінності Перума чудово знали в Новгородській Республіці, яка регулярно виряджала на територію Федерації Комі групи ушкуйників. Їх руками новгородські купці отримували доступ до нових економічних ресурсів, створювали промисли. Однак після встановлення сюзеренітету над Південною Комі в НР усталилися два географічні поняття: Перума Вичегодська та Перума Велика. Остання зберігала ще більшу незалежність і таку саму строкатість фіно-угорського населення. В її тілі самостійницькі настрої виявили косьвинські комі, чим заслужили від новгородців титул “Перума Чусова”. З нею новгородці встановили особливі федеративні відносини, які проіснували до 1471 року. Громади цих південно-східних околиць Великої Перума згодом і стали комі-перм’янами. Відмінності комі-зирян та комі-перм’яни були актуалізовані комуністами аж у ХХ столітті. Сам географічний термін “Перума” не мав шансів перевтілитися на етнонім - комі були свідомі його вепського походження і завжди себе звали просто “комі” або “комі отір”. Однак “пермську ідентичність” згадали, коли слід було обмежити апетит комі-зирянських комуністів під час формування території Зирянської Автономної області 1921 року. З тих пір маємо вепське прізвисько у паспортах косьвинських комі.
У 14 сторіччі при спробах приєднати Чусову Перуму, комі стикали лобами новгородські, ростово-суздальські, а пізніше й московські колоніальні війська. Це дозволяло вберігати країну від намагань Новгорода переглянути федеративні стосунки з Комі-Пармою на користь більш жорсткої залежності від центру, ну а в питаннях внутрішнього життя Комі-Парма була повністю незалежною. Новгород навіть не ризикнув розпочати більш-менш активну християнізацію Комі-Парми, вдовільнившись визнанням власних торгових монополій. Однак навіть цей контроль був втрачений НР після поразки 1471 року в Шелонській битві. Москва примусила Новгород дезавуювати федеральні домовленості з Комі-Пармою. Комі-перм’яки, після одностороннього розірвання Новгородом федеральних домовленостей, оголосили незалежність. Саме цим пояснюється той парадокс, що після Шелонської перемоги Москві вже наступного 1472 року довелося “заново” завойовувати Чусову Пермь. Комі-московська війна для інтервентів почалася успішно: відряджений вглиб країни експедиційний корпус Ф.Пьострого та Г.Нелідова тимчасово окупував Покчу і Чердинь – столицю Комі-Парми, де вже існував перший на Уралі Іоанно-Богословський монастир. За короткий час комі-перм’янське ополчення вигнало ветеранів Шелоні з Чердині, змусивши їх закріпитися у Покчі. З цього часу починається 100-літня позиційна війна, яка в місцях дислокації московських залог носила партизанський характер. Ситуація ускладнилася тим, що у кордони Комі-Парми, на заклик окремих ”польових командирів”, вторглися війська Волзької Булгарії та Сибірського ханства. Країна занурилася у повний мілітарний хаос. Суперечка “великих сусідів” за територію Комі Парми не була вирішена і після взяття московськими військами 1554 року столиці Волзької Булгарії – Казані. В тилу у Московії розпочала 40-річну Вітчизняну війну Марій Ел. В такій обстановці князь Іван 4-ий вирішив привести в підданство комі-пермян нетрадиційним шляхом – він дозволив боярину Строганову побудувати піратську республіку в краї Комі. Строганов змусив більшість комі-пермяків на галери солеварних заводів, згодом більшість мирних мешканців Парми переведено в розряд кріпосних селян. Сама Комі-Парма стала територією, вільною від будь-яких, навіть московських законів, сюди звозились фіно-угорські колоністи – чужі місцевій культурі й традиціям.
Д.Мамін-Сибіряк – був здивований архаїчністю, красою і гідністю комі-пермянської культури: “Тут ще жива та глибока старовина і зберігає свій епічний устрій”.
В середині ХІХ століття десятки тисяч комі-перм’ян створили т.зв. Інвенську Республіку, пришвидшивши зі броєю в руках скасування кріпосного ладу по всій Російській Імперії. Сам по собі Жовтневий переворот 1917 року не давав ніяких підстав комі-перм’янам сподіватися великих змін. Москва тягнула з утворенням Комі-Перм‘якського автономного округу (КПАО) аж до 1925 року – тоді в Сиктивкарі було погромлено комі націонал-комуністів, які намагалися об’єднати всі історичні землі Біармії в одній комуністичній республіці. Чусовські комі, яких писали через рисочку перм‘яками, влаштували модернізацію традиційної культури і вже ніхто не міг зупинити розвитку їх преси (газета “Гьорись”), літератури (альманахи Дзульзян кай”, “Бичирок”, “Том ударник”, де друкувалися класики Н.Попов, М.Ліхачов, С.Караваєв), національної школи. За свідченням дружини письменника Караваєва пані Марії вірші Ліхачова, вбитого у 1930-их роках, зачитували до дірок. Шедевр поетичної творчості «Тыри-ер», як і десятки інших творів закатованих комі-перм‘янських поетів, дожили до 90-років не в списках, не в архівах КДБ, а в пам‘яті літніх жінок – випускниць перших комі-перм‘янських шкіл. Попри успішне народження комі-перм‘якської самосвідомості на противагу загальній комі ідентичності Кремль був незадоволений від спроб налагодити економічну співпрацю між Республікою Комі та КПАО. Блокувалися будь-які спроби створити шляхові сполучення між Кудимкаром та Сиктивкаром, будівництво залізниці, яка б з’єднала столиці двох споріднених народів, навіть в демократичній РФ Бориса Єльцина сприймалося як політична провокація. З кінця 80-их років громадські організації по обидві боки кордонів РК та КПАО вголос заговорили про необхідність інтеграції комі держав, особливо ж після епохального об’єднання ФРН та НДР 4 жовтня 1990 року. Однак на початку 90-х років при спробі КПАО провести референдум про приєднання до РК комі-пермянам влаштували справжню блокаду. Харчові та енергетичні проблеми, організовані адміністрацією Пермської області, тимчасово змусили націоналістів відкласти реалізацію створення Великої Комі.
Сьогодні основним резервуаром етнічної сили комі-пермян залишається мононаціональний кудимкарський район округу. КПАО — єдина фіно-угорська політико-адміністративна одиниця РФ, де титульна нація чисельно переважає іноземців. Комі-пермяни мають потужні етнічні групи в Пермі та Єкатеринбурзі, а діяспори – в Казахстані, Москві, Сибірі, півдні України. Окрему потугу складають комі-пермяни на Кубані, де вони виступають з позицій офіційної Москви на етнічних українських землях. В Україні комі-пермянка Надєжда Єфимищ (Фєдосєєва) очолює єдине громадське об’єднання фіно-пермських народів — Київське міське товариство культури народів фіно-пермського угруповання. Вона ж очолила громадський рух протесту проти намірів ліківдувати КПАО, заручившись підтримкою Конгресу національних громад України. 2001 року федеральний уряд запустив пробну кулю в справі перегляду кордонів субєктів РФ. Крайніми в цій справі призанчено саме КПАО та Ненецьку автономну область. У Москві йшли активні сепаратні переговори з керівництвом Республіки Комі, сенс яких зводився до наступного: до складу РК передається Західна Ненія, що дає вихід республіці до Океану з перспективою створення торгового флоту Комі з базуванням у Кардорі (Архангелську). Натомість Сиктивкар примиряється з позбавленням КПАО статусу національно-територіяльної одиниці та розчиненням її в єдиній Пермській області. Все йшло за планом, але раптом збунтувався сам Комі округ. В громадських колах КПАО ідею об’єднання з областю називають не інакше як “аншлюсом”, в опозицію до Пермської влади перейшов глава КПАО Геннадій Савельєв. Для великої діяспори комі-пермян загроза втратити національну державність стає чи не єдиним фактором політичного гуртування. Губернатор Юрій Трутнєв в одному з інтерв’ю навіть здав заплановані строки ліквідації національної автономії комі-пермяків – 2005 рік, саме цього року Кудимкар планує зустріти 80-ліття утворення КПАО. Втім, об‘єднання КПАО з Пермською областю можливе: на основі визнання всім регіоном свого фіно-угорського походження, поширення на нього дії закону про державний статус комі мови, і нарешті підвищення статусу області до національної Республіки - Комі-Парма. У цьому випадку можна було б говорити і про територіяльну автономію для сисьвінських марійців, що компакто проживають на півдні Пермської області і досі не мають жодного територіяльного статусу. В 2002 року Перм приймала вчених-фінологів з Іжкара, Катеринбурга, Москви, які в захваті від нововідкритого Гляденівскього святилища фіно-угорських сонцепоклонників.
Схожі процеси тривають і в Челябінській області. Сусідній Башкортостан має багатий досвід дефінізації Нижнього Надуралля. Поки що ж політика офіційної Уфи спрямована на емансипацію громад ерзян у Західному Башкортостані, справжній марійський П'ємонт башкири виростили на півночі республіки. Лідери КПАО досі не використовували статус округа для вставнолення двостронніх стосунків з країнами Ідель-Уралу.
