Криниця для спраглих (фільм)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Криниця для спраглих
|
|
|---|---|
| Жанр | кінопритча |
| Режисер | Юрій Іллєнко |
| Автор сценарію |
Іван Драч |
| У головних ролях |
Дмитро Мілютенко Лариса Кадочникова Феодосія Литвиненко Ніна Алісова Джемма Фірсова |
| Композитор | Леонід Грабовський |
| Кінокомпанія | Київська кіностудія імені О.Довженка |
| Тривалість | 73хв. |
| Країна | СРСР |
| Рік | 1965 |
| IMDb | ID 0059655 |
Криниця для спраглих, художній фільм
Режисер: Юрій Іллєнко
Сценаристи: Іван Драч
Оператори: Юрій Іллєнко, Володимир Давидов
Художники: Петро Максименко, Анатолій Мамонтов
Композитор: Леонід Грабовський
Звукооператор:Ніна Авраменко
Актори:
- Дмитро Мілютенко
- Лариса Кадочникова
- Феодосія Литвиненко
- Ніна Алісова
- Джемма Фірсова
- Іван Костюченко
- Євген Балієв
- Юрій Мажуга
- Олена Коваленко
- Костянтин Єршов
- Наталія Міщенко
- Володимир Лемпорт
- Микола Сіліс,
- Григорій Басенко
- Сашко Вєніков
Кіностудія: Київська кіностудія імені О.Довженка
Країна: Україна
Рік: 1965
"Криниця для спраглих" - дебют у кінематографі Івана Драча, сценариста, та Юрія Іллєнка, режисера. Була знята у 1965 році, але покладена "на полицю".
Фільм було заборонено постановою ЦК КП України. У Постанові №3 Державного Комітету України з кінематографії від 10.03.1967 в розділі про недоліки в роботі є фраза: "Так, недосвідченість режисера Ю.Іллєнка призвела до того, що у фільмі "Криниця для спраглих" було допущено ідейні збочення, внаслідок чого фільм не було випущено на екран, а витрати в сумі 268,0 тис. крб. списані на збитки". Вперше фільм було показано 1988 року.
Метафорична, алегорична, символічна оповідь з багатьма темами, головною з яких видається драматичне життя літнього Левка Сердюка, селянина-філософа. Односельці насміхаються з його піклувань про колодязь, що забезпечує водою усе село, нащадки, заклопотані власними справами, не згадують ні про батька, ні про могилу матері. Старий живе згадками та роздумами: про те, як його близькі полишили рідний дім, про смерть сина-військового, про те, як сучасний безжалісний світ вторгається у сільське життя, полишаючи людей первісної чистоти своєї ідентичності. Левко викликає синів до села з міста, але відчуваєїх душевну віддаленість і не знає, як їх наблизити. Грандіозний метафоричний театр цієї трагедії: руйнується рід, гине сама екологія його мешкання. Метафори фільму класичні: пісок - забуття, криниця - джерело моралі, духовності, народної памяті. Символічним є і кінець фільму, що дає надію і віру у безсмертя людського духу: має народитися онук Левка, син його загиблого сина-льотчика, для якого старий чистить покинуту криницю та садить коло неї яблуню в плодах - дерево життя та безсмертя.
Фільм вимагає і закликає не миритися з процесом втрати моральних цінностей, бо можна втратите людське.
[ред.] Джерело інформації
- Кіноколо
- "Поетичне кіно: заборонена школа", "АртЕк", Редакція журналу "Кіно-Театр", Київ 2001. ISBN 966-505-068-0.
