Левицький Михайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Миха́йло Леви́цький (1774, Ланчин — †14 січня 1858) — український греко-католицький церковний діяч.

[ред.] Біографічні відомості

Народився у Ланчині на Покутті (тепер Івано-Франківська область).

В 1790 закінчив Станіславівську гімназію, згодом теологічний факультет Віденського університету. Здобув науковий ступінь доктора богослов'я. 3 1797 — префект Львівської духовної семінарії, пізніше викладач пасторального богослов'я у Львівському університеті.

Похований в Уневі на Львівщині.

[ред.] Церковна кар’єра

3 1808 — канонік Галицької митрополії у Львові, з 1813 — єпископ перемишльський. 17 серпня 1815 австрійський імператор Франц I призначив Михайла Левицького Галицьким митрополитом, а Папа Римський затвердив це рішення 8 березня 1816.

З 1848 — примас Галичини.

Був учасником Віденського конгресу 1815.

В 1856 Михайло Левицький став першим кардиналом української Греко-Католицькій Церкви. Будучи на посту перемишльського єпископа і в перші роки перебування в сані митрополита, піклувався про заснування народних (парафіяльних) шкіл і видання для них підручників, підтримав створення освітнього Товариства священиків у Перемишлі (1816), дяко-вчительського інституту (1817).

[ред.] Громадська діяльність

Спільно з Іваном Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою в школах Східної Галичини. Згодом визначився як консерватор, близький до польсько-шляхетських кіл, противник модерних віянь в суспільному і культурному житті. Став одним з ініціаторів цензурної заборони альманахів «Зоря» і «Русалка Дністрова», що їх видала «Руська трійця».

В 1839 Левицький виступив з протестом проти ліквідації російським урядом унії на Правобережжі, Волині й Білорусі.

Під час Революції 1848—1849 в Австрійській імперії підтримав створення Головної Руської Ради, заохочував духовенство до праці над просвітою народу, виявляючи, однак непослідовність у ставленні до інтриг польської політичної верхівки.