Літопис Самовидця
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
САМОВИДЦЯ ЛІТОПИС, визначний історисний твір, одне з важливіших джерел до історії України XVII ст. Літопис Самовидця складається із вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, і двох гол. частин: перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій; і друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на льокальні новини) у Стародубі. Літопис Самовидця писаний доброю українською мовою того часу, близькою до народної. Автор Літопису документально не відомий, належав до коз. старшини й посідав якийсь час видатне становище в українському уряді. Дослідники віддавна намагалися встановити його ім'я. Це стало можливе після праць В. Модзалевського про Р. Ракушку-Романовського. У 1920-их pp. низка авторів (В. Романовський; О. Оглоблин і особливо М. Петровський) незалежно один від одного, на підставі аналізи автобіографічного матеріалу в Літописі, прийшли до висновку (втім, вперше висловленого ще в 1846 істориком-аматором Д. Сєрдюковим), що автором Літопису Самовидця найправдоподібніше був Роман Ракушка-Романовський, ген. підскарбій за Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя — священник у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків (Д. Багалій, М. Грушевський, Д. Дорошенко, І. Крип'якевич та ін. й зокрема новітня історіографія), але деякі автори називали ін. кандидатів на авторство Іван Биховець, військовий канцелярист (Л. Окіншевич), Федір Кандиба, полковник корсунський (М. Андрусяк, М. Возняк) та ін. Ориґінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька колій, зроблених у XVIII ст. або й пізніше. Найдавніші й найповніші — це списки Г. Іскрицького (перша пол. XVIII ст.) й Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наук. публікації цього пам'ятника. Вперше, діставши його від П. Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис, О. Бодянський (1846); більш наук. підготоване вид. Київ. Археографічної Комісії за ред. і вступною ст. О. Левицького (1878), перевидане Ін-том історії АН УРСР (1971) і «Harvard Series in Ukrainian Studies» 1972).
