Мурашко Олександр Олександрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мурашко Олександр Олександрович (26 вересня (7 вересня) 1875 - 14 червня 1919) — визначний український живописець, педагог і громадський діяч.
Зміст |
[ред.] Біографія
[ред.] Дитинство
Народився 26 серпня 1875 року в Києві. До семи років жив біля містечка Борзна на Чернігівщині, де виховувався бабусею, простою селянкою, яка своїми оповідями про героїчні часи козацтва і народною мудрістю пробуджувала в дитини уяву, любов до природи.
Після одруження матері, Марії Іванівни Крачковської, хлопець переїздить до Чернігова, де в його вітчима, Олександра Мурашка, була невелика іконописна майстерня. Господар став активно залучати пасинка до роботи. Наприкінці 1880-х, отримавши замовлення на проведення оформлювальних робіт (ґрунтування стін, малярні і позолотні роботи, виготовлення меблів), вітчим разом із сім'єю й майстернею перебирається до Києва.
Підліток опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Росії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександрові випало на долю спостерігати за роботою таких майстрів, як В. Васнєцов, М. Нестеров. Саме вони, та професор Адріан Прахов першими звернули увагу на потенціал "худого, високого, лохматого, соромливого" підлітка.
Малювання для Мурашко стає сенсом життя: "Якось розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав значного прочухана. Мріяв: коли виросту - стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні..." Конфлікти з вітчимом змусили п'ятнадцятирічного Сашка залишити родину і заробляти на життя самостійно. Ночував на схилах Дніпра, на баржах - застудився, але Олександр Іванович не прийшов на допомогу, адже хотів скорити пасинка своїй волі.
Розумів хлопця й підтримував його бажання стати художником не Олександр, а Микола Іванович Мурашко — рідний брат вітчима, засновник і беззмінний керівник Київської рисовальної школи.
Зусиллями Прахова, Васнєцова і Нестерова опір Олександра Івановича було зламано. Примирившись із ним і отримавши деяку суму грошей на дорогу, Мурашко їде в Петербург.
[ред.] Академія
Восени 1894 року Олександр Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а в 1896 стає студентом майстерні Іллі Рєпіна, кумира петербурзької молоді. Мурашко із своїми товаришами Борисом Кустодієвим (1878-1927), Філіпом Малявіним (1869-1940), навчалися гуманістичним ідеалам його мистецтва, наслідували принципам його живописних методів - вільній манері письма з її пастозним розмашистим мазком і пластичною проробкою форми.
Під впливом Рєпіна сформувався талант Мурашка-портретиста, про що свідчать його ранні, відмічені високим рівнем професіоналізму, твори. Одним з них є портрет Миколи Петрова, в якому глибина психологічного трактування поєднана з динамізмом композиції.
Репінська школа поклала реалістичні основи мистецтва Мурашка. До яких живописно-декоративних пошуків не звертався надалі художник, він завжди затверджував реальність буття як найвищий прояв краси світу.
[ред.] Європа
Париж і Мюнхен - два найбільші художні центри Європи початку ХХ століття, один з яких представляв мистецтво імпресіонізму і постімпресіонізму, а другий - модерну. Побувавши за кордоном в 1901-1903 роках, Мурашко, беззаперечно, відчув їхній вплив. Втім, потрапивши до Парижу, він в першу чергу відвідує Лувр, де уважно вивчає твори Веласкеса: його симпатії все ще на боці старих майстрів.
Поступово під впливом безпосередньо вражень від особливостей життя і побуту міста, від побаченого в музеях, на виставках, в живопису Мурашка з'являються певні новації, які походять від основ імпресіонізму.
Художник прагне до більшої витонченості тональних переходів, передачі рефлексів вечірнього штучного освітлення, яке створює виразні світові ефекти. Розуміючи, що "Париж - прекрасне місце для загального розвитку, а не для роботи", майстер вирушає до Мюнхену, з його по-німецьки діловим художнім життям. В Німеччині пін серйозно займається вдосконаленням свого рисунку, а також знайомиться з роботами представників мюнхенської сецессії.
Вже під час перебування у франції Мурашко намагається використовувати певні прийоми стилю модерн - в композиції, в формотворенні кольорових мас і лінійних ритмів. Йому імпонують естетичні принципи цього стилю, прагнення повернути втрачену імпресіоністами пластичну матеріальність живопису. Але Мурашко залишається далеким від образної штучності модерну, його міфологічно-символічних алегорій. Художник знаходить свою міру умовності в реальності. За його узагальненнями завжди стоїть живий, невигаданий світ.
[ред.] Визнання
1904 року Мурашко повертається до Петербурга. Опинившись в звичному для себе середовищі, багато працює, прагнучи на практиці закріпити все те, що вже пройшов, і знайти те нове, що могло б ствердити власні позиції. Таким новим твором стає для художника картина "Карусель" (1906), яка принесла Мурашкові світове визнання: представлена на Х Мюнхенській міжнародній виставці, вона отримала золоту медаль. Художник отримує запрошення із столиць і міст Європи - Берлін, Відень, Париж, Амстердам, Мюнхен, Венеція.
Персональну виставку з 25 робіт Мурашко експонував в Берліні, Кельні, Дюссельдорфі (1909). В 1911-1912 роках художник приймав участь в виставках мюнхенського "Сецесіону". Твори українського митця користувалися незмінним успіхом в Європі, їх відзначала художня критика, репродуціювали журнали. Картина ж "Карусель" була куплена прямо на виставці для Музея образотворчих мистецтв Будапешту.
Це було визнання не лише художника, але й його Батьківщини. Завдяки Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану провінціального, його було піднято до рівня європейського і введено до контексту світового художнього процесу.
[ред.] Київ
Це було місто, яке Мурашко справді любив: "тут сонце, тут чудесна природа, тут власна культура..." В 1907 році художник повертається в дім батька. Починається час активної роботи, спрямованої на створення своєї самобутньої образно-пластичної системи.
Від традиції Мурашко переходить до новаторства. В його живописі органічно з'єднались імпресіоністична пленерність і етюдність з чіткою організацією форм, їх декоративним узагальненням і монументалізацією. Все це окрашене силою емоцій художника - темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі.
Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні Мурашко був першим, хто ступив на шлях пошуку. За ним йшли А. Манєвич, Ф. Кричевський, О. Богомазов, О. Екстер, А. Петрицький.
Ступені еволюції творчості художника можна спостерігати по його портретних творах. В них помітно, як поступово художник виводить свою модель з інтер'єру на природу, яка виступає не фоном, а органічним середовищем, яка перебуває в емоційній та духовній гармонії з людиною. В цьому плані слід відмітити "Портрет Людмили Куксиної" (1910), де Мурашка хвилює ліричний підтекст образу, світлоносність прозорого повітря і білого снігу, на якому так виразно витончений темний жіночий силует. В цьому відображається шлях майстра від колористичної стриманості, що була еталоном його ранніх робіт, до такої посиленої кольорової інтонації, що портрет перетворюється на знак краси та щастя. Можна також прослідити зміни в його відношенні до моделі: від поглибленого психологізму - до більш узагальненого трактування образу, підпорядкованого живописно-пластичним задумам художника.
Зміни відбуваються в рішенні Мурашком і народної теми - воно ускладнюється, образи стають більш глибокими. Вихор веселощів ярмарку уступає місце тихому суму, спокою, стану, коли людина залишається наодинці із світом своїх почуттів. Декоративізм синтезується з психологізмом. Народне сприйняття краси стає для Мурашка вирішальним фактором. Воно - в яскравості святкового вбрання селянок, у внутрішній красі природи, в неторопливому ритмі ліній, форм, які притаманні народному устрою.
Водночас Мурашка, людину активну, діяльну, займає не лише творча робота. Чудовий організатор, він сам захоплювався і вмів захоплювати інших. Він мріяв перетворити Київ на великий художній центр, подібний до Мюнхена, відкрити в ньому Академію мистецтв.
Багато сил віддавав Мурашко вихованню молодого покоління художників. В 1909 році почав викладати в Київському художньому училищі, яке залишив в 1912 через консерватизм дирекції, — "не хотів витрачати сили на боротьбу з окамінілостями".
1913 року Мурашко відкриває власну студію в будинку Гінзбурга на вулиці Інститутській. Це була одна з найвищих в місті будівель - 12 поверхів, а студія розмістилася на горищі. Викладання в ній було організоване академічно серйозно і в багато чому нагадувало принципи школи Миколи Мурашка. Окрім рисунку і живопису, читалися лекції по історії та філософії мистецтва. Багато молоді переходили з училища до студії.
А. Петрицький пригадував: "В студії було більше пошуків, цікавіше. Кожному учню Олександр Олександрович намагався відкрити очі на природу і показати, як передавати природу живописом. Він застерігав від розмальовування та від чорноти в картинах. Він вчив зустрічатися з природою як зі святом..."
Після смерті батька в 1910 Мурашко продає квартиру на Малій Житомирській і купує невеликий будинок з садом на Лук'янівці, будує майстерню. Йому подобається тиха окраїна, де так чудово працювати. Мріє перетворити вулицю Боггоутівську на своєрідне "мистецьке містечко", пропонує друзям оселитися поруч.
[ред.] Останні роки
Вони були складні і суперечливі для майстра. З одного боку, втілено його давню мрію - в 1917 відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва. Мурашко був одим з найактивніших її організаторів. До роботи в Академії були залучені такі видатні українські художники, як Георгій Нарбут, Федір Кричевський, Абрам Маневич, Михайло Бойчук, Микола Бурачек. Сам Мурашко очолив одну з майстерень живопису.
З іншого боку - викладання, робота в Художній Раді при Народному Комісаріаті освіти забирали безліч сил і часу. "Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці..." - пише художник в 1918 році.
Але навіть в небагатьох творах складного постреволюційного часу, явно проступають нові риси його живописної манери. В картині "Жінка з квітами" Мурашко немов повертається до часів юності, до уроків Рєпіна. Художник легко і точно моделює пластику жіночого обличчя, фігури, оперує тональними переходами, світотінню. Але драпіровка, яка слугувала фоном, плаття моделі, квіти в її руках написано широко, експресивно, точно. В них - той, звичний Мурашко, з його декоративним багатством реального життя.
Яким шляхом пішов би майстер в своїх творчих пошуках далі, ми так і не дізнаємось. Його було вбито теплої червневої ночі неподалік від будинку на Лук'янівці. Вбили пострілом в потилицю - так, як звикла стріляти, прийшовши в революцію, "людина з рушницею"...
Це не було випадковістю - починався час розправи над національним мистецтвом. Олександр Мурашко став знову першим - на цей раз, в чорному списку розстріляних Майстрів.
[ред.] Основні твори
- Портрет Миколи Петрова, 1897-1898
- Портрет Олени Мурашко, 1898-1899
- Портрет Ольги Нестерової, 1900
- Похорон кошового, 1900
- Парижанки. Біля кафе, 1902-1903
- Дівчина в червонім капелюсі, 1902-1903
- Дівчинка з собакою. Портрет Т.Язевої, 1903-1904
- Портрет професора Адріяна Празова, 1904
- Зима, 1905
- За п'яльцями. Портрет Єлени Прахової, 1905\
- Карусель, 1906
- Старий вчитель. Портрет Миколи Мурашка, 1906
- На кормі. Портрет Жоржа Мурашка, 1906
- Сонячні плями. Портрет Жоржа Мурашка, 1908
- Портрет Маргарити Мурашко, 1909
- Благовіщення, 1909
- Портрет Людмили Куксіної, 1910
- Портрет Вери Дитятіної, 1910
- Портрет Вери Єпанчиної,1910
- Біля ставка. Портрет Маргарити Мурашко, 1913
- Селянська родина, 1914
- Прачка, 1914
- Портрет старої жінки, 1916
- Жінка з квітами, 1918
- Автопортрет, 1918
 Портрет художника Миколи Петрова |
 Портрет Єлени Прахової |
 Прачка |
 Селянська родина |
 Старий вчитель. Портрет Миколи Мурашка |
 Жінка з квітами |
