Олесько
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олéсько (Olesko) - селище міського типу в Буському районі Львівської області, розташоване за 23 км від районного центру; через селище проходить автодорога Київ - Львів. В історичній літературі Олесько згадується у 1327 як вже оборонний центр з замком. Але перші поселення, які відносяться до висоцької та черняховської культур, датуються ІІ-Ітис. до н.е. Високий пагорб серед болот, можливо в 13ст був форпостом давнього Пліснеска. Історія міста безпосередньо пов'язана з історією його замку.
Олесько розташоване на давньому рубежі між Галичиною та Волинню. Таке розташування ще в князівські часи визначило подальшу долю цього давньоукраїнського містечка. В боротьбі між іноземними загарбниками - Литвою, Польщею та Угорщиною - за вигідний розподіл української спадщини, Олеський замок мав стратегічне значення як ключ до Волині чи Галичини і саме тут розмежовувалась експансія цих найближчих сусідів.
За “Історією міст і сіл УРСР” Олесько, розташоване в той час на межі Волинської та Львівської земель, переходить у другій половині XIV ст. з рук в руки. У 1366 р. місто потрапило у володіння Олександра Коріатовича, залежного від Польської корони; у 1370-1377 рр. - уже під владою литовського князя Любарта і приєднане до Волині. У 1377 р. знову угорський та польський король Людовик приєднав Олесько до своїх володінь, але вже у 1382 р. воно знову опинилося під владою Любарта.
Конкретну і першу достовірну згадку про замок Олесько зустрічаємо під 1390 р. (булла папи Боніфація IX, який дарував замок в Олеську і Тустані Галицькому католицькому єпископові). Далі не маємо ніякої згадки цю визначну історико-архітектурну пам'ятку аж до 1431 р., коли Олесько стало опорним пунктом боротьби возз'єднання з Волинню. У листі великого магістра хрестоносців з липня 1431 р. король Ягайло повідомляє про повстання Свидригайла, "який допомогою своїх прихильників і наших повстанців зайняв замок у Збаражі, Крем'янці та Олеську". У 1441 р. король Владислав Варненьчик віддав "замок Олеський з містом та цілою округою" Янові з Сієни за заслуги в обороні руських земель перед татарами. Після його смерті замок і місто одержав син Петро, після нього дістали у спадщині по половині його дві дочки, а за їхніми чоловіками замок перейшов до родин Каменецьких і Гербуртів. До Олеська належала тоді ціла округа — аж до границь з Волинню.
У 1546 р. проведено межу між "Великим князівством Литовським і Польською короною”. З цього документа довідуємося, що до "пана замку Олеського” належали цілий сьогоднішній Бродівський район, частина Лопатинщини, Олесько і села по Ожидів включно.
У 1605 р. замок з містом і частиною сіл перейшов до рук руського магната Івана Даниловича. У І629 р. в Олеському замку народився майбутній король Ян III Собеський. Є дані про те, що на дворі Даниловича в Олеську перебував батько Богдана Хмельницького - Михайло.
В середині XVIІст., тобто під час визвольної війни, замок був частково зруйнований і лише в 1680 роках його відбудовано, перетворено на королівську резиденцію. У 1725 р. один із синів короля Яна Костянтин — продав Олесько Жевуським.
В 1707-1712 роках в Олеському замку перебувають російські війська. Росія і Польща в ті часи були союзниками у війні проти шведів.
З 1716 році замком володіє син короля – Якуб. В 1719 році він продає його Станіславу Жевуському. А вже його син, волинський воєвода Северин Жевуський перетворює замок на розкішну резиденцію. Северин Жевуський закладає також в Олеську монастир капуцинів в 1739 році.
Після смерті Северина Живуського, володарем Олесько стає його брат Северин, який в 1755 році більшість родинних цінностей перевозить до замку в Підгірцях. Короткий час в 1785-1788 роках монастир капуцинів використовувався австрійським урядом, як військовий госпіталь.
В 1796 році, Олесько купують магнати Зелінські, а трохи згодом – Латинські. Починається, якась “чорна полоса” для замку. 1806 рік- пожежа, 1836 рік – знов пожежа, 1838 рік – землетрус. Стіни замку луснули, а ліве крило геть відвалилося. Був пошкоджений і монастир. Хоча поруч в селах, переказували люди, навіть шибки в хатах та церквах залишились неушкодженими. До руйнування замку прикладають руки й самі власники. Випадково, в одній з кімнат замку, був знайдений клад. Замок ледь не розібрали по камінчику, сподіваючись знайти неймовірні скарби.
В 1882 році, коли замок викупив уряд Австро-Угорщини, це була вже суцільна руїна.
У 20-х рр. XVIII ст. в Олеську діяла українська парафіяльна школа. У 1772 р. Галичина переходить під владу Австрії, хоча піднесенню економічного рівня містечка це не сприяло. У 90-х рр. XIX ст. дещо пожвавлюється економічне життя містечка. Ще у 1882 р. засновано тут кредитний банк. В замку розмістилася школа. 1898 р. в Олеську організовано перше у Східній Галичині товариство "Сільський господар", яке сприяло поширенню землеробської культури.
Дуже потерпіло містечко у Першу світову війну. З 1919 р. Олесько під Польщею. Через Олесько прокотились хвилі Першої світової війни, війна радянсько-польська 1920 року.
Польська влада все ж таки реставрувала замок й до 1939 року він використовувався під сільськогосподарську жіночу школу. А в 1939 році в замку утримувались польські військовополонені.
Вересень 1939 р. приніс московських большевиків, яких 1 липня 1941 р. замінили німецькі окупанти. Німці вивезли більшість чоловічого населення на роботу до Німеччини. Під час Другої світової війни на території замку були влаштовані військові склади, а на території монастиря капуцинів – концтабір та гетто. У липні 1944 в Олеську та поблизу проходили великі бої між червоною армією та німецькими військами, включно українською дивізією "Галичина". Бої носять назву - "Бродівський котел".
Після війни на території монастиря були склади, якісь майстерні, сільськогосподарське училище. Лише з кінця ХХ століття ці споруди передали під фонди місцевого музею. Намагаються облагородити старий парк. Замок, по війні, також не збирались відновлювати в, до того ж в 1951 після удару блискавки пожежа зробила з замку майже суцільну руїну.
