Палеографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Палеогра́фія (від грец. παλαιός — давній, старовинний та γράφω — писати) — історико-філолософська дисципліна, об'єктом дослідження якої є історія письма, його еволюція (переважно на основі давніх пам'яток) та характерні особливості (графічні форми знаків і літер, пропорції та конфігурації їхніх складових частин; місце і частота вживання окр. літер; видів скорочень; шрифтів та ін.) на певних етапах розвитку, вивчення систем тайнопису (криптографії), особливостей оздоблення рукописів і написів (зокрема, орнаментів, мініатюр). Звичайно палеографія вивчає системи літочислення, а також предмети, пов'язані з письмом (матеріали, на які нанесено текст, зокрема пергамен, тканини, берест, папір і філіграні на ньому; знаряддя писання; барвники, зокрема чорнила, за допомогою яких написано чи оздоблено текст; форми оправ книжок тощо).

Як окрема дисципліна палеографія виникла в Європі у 18 ст. Уперше термін увів у вжиток французький учений Б. Монфокон, який виділив її з дипломатики (історична дисципліна, що вивчає форми, автентичність, юридичну достовірність історичних документів і грамот). Палеографія допомагає правильному прочитанню текстів, встановленню часу, місця створення й авторства недатованих, нелокалізованих та анонімних пам'яток, виявленню підробок, підтвердженню автентичності текстів.

Спостереження над особливостями письма і практичне застосування їх у різних народів дуже давні. Так, в Україні викриття підробок грамот починається з 15 ст.; у граматиці Лаврентія Зизанія 1596 міститься зауваження про особливості кириличної орфографії; в граматиці 1619 Мелетія Смотрицького — міркування про особливості давньої графіки й правопису.

Формування Палеографії в Україні відбувалося з 19 ст. (праці І. Каманіна та ін.). Особливого розвитку вона ндбула в наш час, чому значною мірою сприяло видання пам ‘яток української мови, літератури, історії. Сучасна палеографія за системами письма і мовами, які ними користуються, поділяється на грец., лат., араб., інд., кириличну (слов'янську), укр., рос., вірм., груз. тощо У слов'ян. П. залежно від алфавітів, якими писано рукописи, виділяють глаголичну, кириличну і латинську П. Східнослов'янські рукописи написані, як правило, кирилицею. Кирилична палеографія поділяється, у свою чергу, на східнослов'янську і південнослов'янську.

Крім методів і прийомів дослідження власне палеографії (аналіз особливостей літер тощо) тут застосовуються методи й прийоми дослідження ін. дисциплін і наук, передусім лінгвістики тексту (аналіз орфографії, мови), мистецтвознавства (вивчення орнаментів, мініатюр), фізики й хімії (датування органічних матеріалів для письма за допомогою радіоакт. ізотопів, аналіз складу чорнила й фарб, використання різного проміння для читання вицвілих текстів або їх частин).

[ред.] Література

• Каманин И. Главные моменты в истории развития южнорус. письма в XV — XVIII вв. В кн.: Каманин И. Палеогр. изборник. Мат-лы по истории южнорус. письма в XV — XVIII вв., в. 1. К., 1899; Каманін І.
• Вітвіцька О. Водяні знаки на папері укр. документів XVI і XVII вв. (1566—1651). К., 1923; Запаско Я. П. Орнамент. оформлення укр. рукопис. книги. К., 1960
• Люблинская А. Д. Лат. палеография. М., 1969;
• Мацюк О. Я. Папір та філіграні на укр. землях (XVI — поч. XX ст.). К., 1974;
• Панашенко В. В. Палеографія укр. скоропису другої пол. XVII ст. К., 1974;
• Высоцкий С. А. Средневековьіе надписи Софии Киевской (По мат-лам граффити XI — XVII вв.). К., 1976;
• Карский Е. Ф. Славян. кирилловская палеография. М., 1979.

В. В. Німчук