Печериця рудіюча отруйна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Печериця рудіюча отруйна | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
|
||||||||||||||
|
Печериця рудіюча отруйна (Agaricus xanthodermus Gen.) З родини агарикових — Agaricaceae.
Плодове тіло біле, брудно-біле, від дотику одразу жовтіє, м'якуш гриба має запах карболової кислоти. Шапка 5—8(12) см у діаметрі, напівсферична, згодом опукло- або плоскорозпростерта, гладенька, до краю луската, часто тріщинувата; при підсиханні коричнювато- або бурувато-сіра з білуватими плямами. Пластинки рожеві, з віком коричневі. Спорова маса коричнева. Спори 5—6(7—9) X (3)3—4,5(6) мкм. Ніжка дорівнює діаметру шапки або коротша, порожня, кольору шапки, біля основи жовта, гладенька. Кільце вузьке, товсте, повисле, біле, по краю жовтувате, нестійке. М'якуш шапки білий, бруднувато-білий, м'якуш ніжки — біля основи жовтуватий із запахом карболової кислоти, у сухих плодових тілах сіруватий з легким фіолетовим відтінком, при розрізуванні на повітрі м'якуш ніжки жовтіє, а біля основи — оранжевіє.
Росте печериця рудіюча у липні - жовтні в садах, парках, на луках, в лісах на галявинах. Поширена всій Україні. Отруйний гриб, при вживанні спричиняє тяжке шлунково-кишкове захворювання. Природа отрути, властивої грибу, не з'ясована.
Використовують у народній медицині як джерело лікарських речовин.
[ред.] Джерела
- Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І. Дари лісів. – К.: «Урожай», 1979
- Зерова М. Я., Єлін Ю.Я., Коз'яков С. М. Гриби: їстівні, умовно їстівні, неїстівні, отруйні.- К.: Урожай, 1979
