Пластичність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Пласти́чність — властивість при змішуванні з водою створювати тісто, яке під впливом зовнішніх дій може набувати будь-якої необхідної форми без появи тріщин та зберігати надану йому форму після припинення цих дій під час сушіння та випалювання.

Пластичні властивості глинистих порід характеризуються числом пластичності (П), яке у керамічній промисловості слід визначати (ГОСТ 21216.1-95^[1]) як різницю між вологостями глинистої маси, що відповідають нижній межі текучості (W₁) та межі розкочування (W₂), за формулою:

Π = W₁ − W₂

За ступенем пластичності глинисті породи належить поділяти (ДСТУ Б В. 2.7-60-97) на:

• високопластичні (з числом пластичності більше 25),
• середньопластичні (15-25),
• помірнопластичні (7-15),
• малопластичні (3-7)
• непластичні, що не дають пластичного тіста.

До непластичних належать сухарні глини, глинисті сланці й аргіліти.

Пластичність глин визначається їхнім мінеральним складом і дисперсністю. Високу пластичність мають тонкодисперсні монтморилонітові глини, у порядку зниження пластичності йдуть гідрослюдисті та каолінітові різновиди глин. Пластичність суглинків коливається у межах 7-17, супісків — менше 7.

[ред.] Література

• Наказ «Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ глинистих порід» 17 грудня 2004.

[ред.] Примітки

1. ↑ ГОСТ 21216.0-12-93 Сырье глинистое. Методы анализа