Поморяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Поморяни - Містечко розташоване в неглибокій долині річки Золота Липа, що витікає з невеликого узгір'я Вороняк . Поморяни оточені невисокими горами і лісами, в яких з давніх часів водилися вовки, лисиці, олені, зайці, вивірки, різні види птахів . В давнину Золота Липа, починаючи від села Коропець до міста Бережани, була неначе одним великим ставом і виглядала наче море тому поселення, що виросло над ним отримало назву Поморяни. Є ще й друге пояснення назви Поморян, а саме: колись у давнину поселення з населенням .що було вже доволі чисельним, навістив "помор", від якого померло багато людей .Старі люди й зараз показують на заході за містечком під лісом давнє кладовище, на якому хоронили людей в часи великого "помору" в Поморянах. Доступ до Поморян був дуже важкий : води, стави, мочари і великі ліси давали запоруку спокійнішого життя . Околиці Поморян не надавалися на воєнні дії, зате були придатні для господарства. Поселення, де зараз є містечко Поморяни , виникло, мабуть, у сиву давнину, бо вже в XIV ст. тут існував замок українських шляхтичів Свинок, що його побудував Микола Свинка , який отримав велику ділянку землі від короля Казимира над Золотою Липою. За "Поморянською Хронікою", першими жителями Поморян були 32 українські родини і дві єврейські . Зараз історики вважають , що перше поселення на цій території виникло ще у кам'яну добу . Про це, зокрема , свідчить знайдена кам'яна сокира у 1960 році, але ґрунтовних досліджень поки не проводилось.

[ред.] ПОМОРЯНСЬКИЙ ЗАМОК

Поморянський замок побудований на невисокім пагорбі і колись омивався з трьох сторін ставами, мочарами та водами Золотої Липи і Махнівки . Засновник замку назвав його "Корабом".У документі датованому 1497 роком згадується, що Микола Свинка був дідичем і власником села і замка Поморян . Польський хроніст Баліцький пише, що король Олександр привілеєм з 1504 року дав Поморянам статус міста й надав йому Магдебурзьке право, а також встановив торги і два ярмарки . Інший польський історик Дзєдзіцький вважає, що привілей, згадуваний Баліцьким, є лише відновленням для Поморян акту 1466 року, який міг загинути . Найдавніше поселення Поморяни, що його історики називають "старим містом", займало ледве 100 моргів площі ( 1 морг = ) оточене з усіх сторін високим чотирикутним валом. Міські будинки були розташовані в середині клина між Золотою Липою і Махнівкою. Посередині цього простору є велика прямокутна площа-ринок, на якій побудовано ратушу з триповерховою вежею і одноповерховою забудовою. У давнину ратуша служила у нижній частині за склад зброї, а перший поверх був призначений на мешкання. За часів Австрії і Польщі нижню частину ратуші займали крамниці. З цієї площі, чи пак, з ринку, як його називали, вели дороги на північ - на Зарудку, на захід - на Загребелля і на схід - на Підзамче, де вони розходилися: одна до Кального, а друга до Розгадова. Чотирикутна площа ринку була забудована домами, при східнім виході з ринку був кам'яний римо-католицький костел, а в північно-східній частині ринку - велика мурована божниця.

[ред.] КОСТЕЛ В ПОМОРЯНАХ

Вченим не вдалося простежити , коли в Поморянах постав костел і виникла римо-католицька парафія . Біля 1748 року Гумніцький заклав в Поморянах фундамент мурованого костелу. "Помянику" зазначено, що будівництво костелу почалося 1738 року. Для будівництва королевич Якуб-Людовік залишив фонд 12000 злотих і за ці кошти ксьондз Гумніцький вивів стіни костелу до вікон. Закінчити не зумів, бо 6 вересня 1758 року помер. Стіни так і залишилися на 10 років. Восени 1803 року ксьондз Левандовський писав, що костел почав будуватися з писаного каміння ще 50 років тому, але стоїть непокритий. Богослужіння відбувалися в захристії. При ксьондзі Левандовському в 1807-1808 роках будівництво костелу було завершене і він був покритий. 28 лютого 1812 року сюди на парафію був призначений ксьондз Ян Ясінський, при якому повністю були завершенні усі роботи в костелі за кошти Юзефа Прушинського. У 1854 році всередині костелу сталася пожежа, а наступного року пані Менжинська привезла сюди з Парижа статую Богородиці. При ксьондзі Бжезінському художник Тирович намалював великий образ Трійці у вівтарі. Художник Фелікс Бедрицький розмалював стіни костелу, а вівтар встановив різьбяр Олександр Швачук з Колодієва. Обидва працювали разом, прикрашаючи церкви та костели Галичини. В костелі було декілька гарних картин: портрет Яна III ( художник Й. Купецький), портрет Ю.Прушинського ( художник Рейхан-молодший ), образ Христа ( художник Андре дель Сарто ), образ св. Йосифа ( художник Вассарій ), образ св. Йосифа ( італійського художника Гцерціна ). Орнати ( ризи ) були виготовлені з турецьких прапорів, здобутих Яном III.

[ред.] ЦЕРКВА У ПОМОРЯНАХ

З прадавніх часів церква була консолідуючим та стабілізуючим фактором життя українського села. В умовах бездержавного існування нашої нації протягом багатьох століть вона згуртовувала людей до громадського та політичного життя, а також була важливим контролюючим та виховним фактором в житті селян . Тому, звичайно, немислимо вивчати історію Поморян без вивчення історії місцевого церковного життя. Нажаль , найдавніших документів про місцеву церкву, мабуть, немає, бо скільки разів горіли наші церкви, села та містечка, але й ті архівні документи, які збереглися, доходять з досить давніх часів. У 1648 році, під час походу військ гетьмана Богдана Хмельницького на Львів через Поморяни проходили козаки полковників Кривоноса та Морозенка . Вони були у добрих відносинах з місцевим населенням і збудували для поморянців з тесаних дубів церкву в козацькому стилі віддали її під покров Святої Богородиці. Ця церква збереглася до наших днів у тому вигляді , в якому її збудували козаки. На вхідних дубових дверях до церкви є глибоко викарбуваний рік 1648. В поморянців існувало переконання, що Покров Святої Богородиці не раз рятував місто від нещасть і тому всі гаряче молилися до заступниці покровительки Поморян, якої ікона - дарунок козаків, була на престолі "Горішньої церкви", як її називають у Поморянах . У1718 році нижче від "Горішньої церкви" була збудована нова. Вона мала один купол та дві вежі, на дзвіниці було шість дзвонів. 7 лютого 1878 року Золочівске староство видало розпорядження , яким закривало церкву Св. Трійці . було вирішено будувати нову церкву. Таким чином, у місті було дві старі церкви та будувалася третя. 19 травня 1889 року в Поморянах сталася пожежа, яка знищила всі парафіяльні будинки та дзвіницю. У вогні навіть дзвони розплавилися і, згодом, метал з них був використаний для відливання нових дзвонів . Будівництво церкви закінчилося у 1889 році, посвячення відбулося 15 липня 1890 року. При церкві також був збудований шпиталь. В час російської окупації 1914 року в Поморянах був православний священик, який при відступі війська забрав з церкви цінності, царська армія також забрала дзвони з дзвіниці . Варто зазначити, що з нагоди деканального свята Великого Ювілею у Поморянах 26-27 серпня 2000 року, був виданий буклет, в якому описано зцілення людей, які зверталися до ікони Богородиці з Горішньої церкви. Багато цікавого міг би розказати місцевий цвинтар. В місті пам'ятають трагічний і водночас цікавий епізод, який тут стався . В одній молодій родині померла п'ятирічна донька . Прибита горем мати ніяк не хотіла дати дозволу на похорон дочки, бо вважала що вона ще оживе. На четвертий день дитину таки поховали, налякавши матір, що в іншому випадку душа дитини може упирем блукати по світі . В першу ж ніч після похорону приснилася дитина, яка дорікала матері: "Ти ж знаєш що я жива, то чому дала мене поховати?" Зранку жінка продовжувала плакати за дитиною, а чоловік заспокоював її як міг. Наступної ночі сон повторився, і жінка пережила ще один тривожний і страшний день. Третьої ночі матері приснилася дитина, яка з докором промовила: "Я була ще жива, а ти мене не відкопала . Тепер вже запізно." Вранці, жінка почала божеволіти. Чоловік пішов за допомогою до священика. Щоб заспокоїти жінку, вирішили піти на цвинтар, відкопати труну і дати матері можливість ще раз глянути на померлу дитину. Коли відкрили труну, то побачили, що дитина лежить скручена в конвульсіях і мала погризені руки. Мати впала мертвою на місці, усвідомивши страшну ситуацію . На цьому місці і досі стоїть пам'ятник дещо полущений часом . З одного боку кам'яного постаменту майстер виготовив скульптуру плачучої жінки, а з другого дівчинки, яка стоїть на колінах. Біля неї - мала труна, з піввідхиленого віка якої добуваються на світ дитячі пальці. До цього потрібно додати, що історія знає багато подібних випадків і, щоб не допускати подібного, австрійська влада наказала при кожному цвинтарі збудувати морг, де перед похованням мав протягом якогось часу пролежати небіжчик. Але народні традиції виявилися сильнішими, і нерідко людей ховали в стані запаморочення чадним газом або в стані летаргічного сну. Також заслуговує на увагу монастир у Краснопущі, що віддалений від Поморян на неповні три кілометри. Він завжди рахувався частиною міста Поморян. Згідно з переказом Ян Собєські, тоді ще гетьман, часто перебував у Поморянах і полював у лісах, де було багато різної звірини, чимало птиці. Так, одного разу, полюючи, він заблудився. Після довгого блукання, йдучи слідом за серною, натрапив на маленьку хатину, в якій жив самотній пустельник. Гнана Собєські серна сама відчинила двері хатини і вбігла до середини . За нею зайшов Собєські. Побачивши його, пустельник впав на коліна і віддав низький поклін. Гетьман запитав його, чому він віддає йому такий поклін, який належить тільки королеві . "Бо, я бачу на вашій голові корону і, якщо ви ще не король то обов'язково ним станете ", - відповів пустельник. Пізніше, коли Собєські став королем Польщі, побудував церкву і монастир. Але це тільки легенда, а насправді монастир започаткували ченці Варлаам і Теодозій у 1664 році. Перша церква була дерев'яна. Та церква згоріла у 1899 році і з неї врятовано тільки царські врата та колонки з іконостасу. У 1906 році було збудовано нову муровану церкву. Крім цих будівель, у Поморянах було дві єврейські синагоги, але, нажаль, ці споруди до наших днів не збереглися .

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.