Ради депутатів трудящих

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ради депутатів трудящих в СРСР і УРСР, за офіц. термінологією — місц. органи держ. влади. Тому що держ. влада в СРСР є єдиною, місц. ради не мають самоврядувального характеру.

В історії місц. рад вирізняються три періоди:

У 1917 ради були гром.-політ. організаціями, складеними з представників усіх соц. партій і позапартійних, а не органами місц. влади. Більшовики кинули гасло: «Вся влада радам», прагнучи одночасно опанувати їх. Під цим гаслом відбулася Жовтнева революція, а під час гром. війни в радах закріплено владу компартії, з якою співпрацювали відлами есерів, меншовиків та ін. груп. На Україні у 1918 — 19 в сіль. місцевостях укр. есери творили свої Р. сел. та солдатських депутатів, але більшовики їх або розігнали, або захопили в свої руки. В укр. містах партнерами більшовиків у радах до 1920 були боротьбісти, а до 1925 укапісти.

У 1920 — 29 були намагання комбінувати централізм з децентралізацією. На самому низу існували сіль. та міські ради, обирані місц. населенням. В адміністративних одиницях вищого типу (р-ни, округи, губ.) відбувалися з'їзди рад: міськ. і сіль. ради посилали делегатів на районові з'їзди, які своєю чергою разом з радами більших міст брали участь у творенні округових з'їздів, округові з'їзди, формували губ. органи влади, а губ. з'їзди посилали депутатів на Всеукр. з'їзд рад. Подібна система існувала в РСФСР. З'їзди обирали виконавчі комітети, при яких творився адміністративний апарат. Апарат міських і сіль. рад був незначний. Виборчий механізм був у руках партії, яка дбала про «класовий склад» рад, з'їздів та їх апаратів. За виборчим правом робітництво міст мало втричі більше голосів і депутатів на з'їздах, ніж селянство. В цьому полягала т. зв. «диктатура пролетаріягу». Централізм цієї системи полягав у підпорядкуванні місц. органів по потрійній лінії: а) з'їзди рад і ради були підпорядковані вищим органам «диктатури пролетаріяту» аж до Всеукр. Центр. Виконавчого Комітету (ВУЦВК); б) виконавчі комітети були підпорядковані вищим з'їздам рад та їх виконавчим комітетам, а в центрі — ВУЦВК і Раді Народився Комісарів УРСР; в) відділи (інспектури) підлягали вищим відділам, а в центрі — окремим нар. комісаріятом. Кожне розпорядження нижчого органу могло бути змінене або скасоване вищим органом, якщо воно було незаконне або недоцільне. Інструкції, циркуляри й розпорядження вищих органів були обов'язкові для нижчих. Контакт нижчих органів з вищими відбувався в інстанційному порядку. Елементи децентралізації мали полягати в тому, що а) особовий склад місц. органів визначався не шляхом призначення, а шляхом виборів, хоч фактично про персональні справи вирішувала партія; б) у межах законних компетенцій ради і їхні з'їзди вважалися найвищою владою на їх території; в) місц. влада мала своє майно і бюджет. Тоді ще не було всеохопного держ. плану і бюджету. Бюджет територіяльної одиниці укладався автономно й тільки затверджувався вищими органами.

Від ухвалення першої п'ятирічки почалося повільне звуження прав місц. рад та їх з'їздів. Конституція СРСР 1936 формально ліквідувала систему з'їздів, та класову нерівність голосів робітників і селян (хоч ради вважалися «диктатурою пролетаріяту» аж до Хрущова, а відтоді їх влада зветься «всенародною»), а на її місце ввела систему прямо виборних рад у кожній адміністративній одиниці: сіль., міські, районові й обл. ради. Ради вибирають свої виконавчі комітети, при яких утворюється адміністративний апарат з відділами й управліннями. Кожна адміністративна одиниця одержує згори план і бюджет, які вона має здійснити впродовж року. Щоправда, рада з її виконкомом і адміністративним апаратом бере участь в укладанні плану і бюджету, але не має вирішального впливу на їх остаточний зміст. Уся діяльність місц, органів скерована на виконання затверджених планів і бюджету. Тому що основну роботу виконує адміністративний апарат рад за центр. інструкціями, становище представницьких органів звужено до допоміжних і псевдорепрезентативних функцій. Формально апарат рад був побудований за принципом дем. централізму (подвійного підпорядкування), фактично йото підпорядкування радам було лише номінальне. Ефективним було підпорядкування вищим виконавчим органам.

На території окремих адміністративних одиниць (сіл, міст, районів і обл.) є велике ч. підприємств і органів мін-в і відомств, які безпосередньо підпорядковані центр. (союзним, союзно-респ.) мін-вам і не підпорядковані радам та їхньому апаратові. На них не поширений принцип подвійного підпорядкування. Він має застосування тільки у таких галузях як комунальне господарство, соц.-культ. будівництво, місц. промисловість і побутове обслуговування населення, що належать до компетенції рад та їх апарату. Відділи і управління рад підлягають по горизонталі своєму виконкомові й раді, а по вертикалі — відповідним вищим від.ділам і управлінням аж до респ. мін-в. Виконкоми підпорядковані вищим виконкомам аж до Ради мін. реал. До практично найважливіших функцій місц. Р. д. т. належить, напр., розподіл помешкань, будівництво й утримання шкіл та лікарень, доріг, крамниць, ресторанів, видача допомоги з фондів соц. забезпечення, контроль над приватною торгівлею та присадибним господарством, над пашпортною системою, тюрмами ЗАГС-ами.

По смерті Сталіна у зв'язку з введенням територіяльної системи управління господарством була спроба поширити компетенції місц. рад, з передачею їм більшого ч. підприємств «місц. промисловості». Однак практика показала, що вигідніше ці підприємства передати раднаргоспам, які не були підпорядковані місц. радам. Тому не дійшло до поширення компетенцій місц. рад. Скасування територіяльної форми управління господарством а перехід до галузевої системи управління в 1965 становища місц, рад не змінили.

Щойно від 1968 почалися деякі зміни, коли появився указ СРСР «Про основні права і обов'язки сіль. і селищних Р. д. т.» і «Зразкове положення про -сіль. і селищну Р. д. т.», на основі яких у липні 1968 в УРСР ухвалено закон про сіль. і селищну Р. д. т. У 1971 видано укази СРСР про основні права і обов'язки районових і міськ. рад та «зразкові положення» про районову та міську і районову раду в місті. На цій О'Снові ухаалено в УРСР у липні 1971 відповідні закони, які розпочали реформу, що має бути здійснена у 1975. Підготовляється закон про обл. ради. Сферу діяльности районових і міськ. рад та їх апарату поширено. У їх управління має перейти значна кількість підприємств місц. значення, чимала частина держ. житлового фонду, яким управляли досі не підпорядковані радам підприємства тощо. Місц. органи дістають також певні права щодо підприємств і органів, не підпорядкованих радам. Принципи організації та функціонування місц. рад залишаються в основному незмінними. Однак є намагання пожвавити сесії рад. Зокрема цьому мають служити створення і діяльність цілого ряду постійних комісій, напр., плановобюджетна, промисловості, будівництва, сіль. господарства, освіти й культури, транспорту, торгівлі, працезабезпечення, побутового обслуговування, справ молоді, охорони природи і т. д. Комісії більшменш відповідають галузевим відділам адміністративних органів рад — виконкомів, але й створилося багато нових комісій, при чому — різних у різних місцевостях.

Показником самоуправности місц. одиниць і їх органів є бюджетові компетенції. Бюджети місц. рад не є самостійними, а включені до заг.-союзного і респ. бюджетів. Місц. Джерела бюджетних надходжень місц. рад порівняно малі: у 1960-их pp. в УРСР 46% (52% у містах і лише 17% у селах). Решта походить з відрахувань від союзних податків та з респ. дотацій. Прибутки і призначення фондів та їх розміри затверджують вищі органи. Компетенції рад щодо цього мінімальні. Зокрема вони не мають права на власні позики. Постійна нестача грошей у місц. рад гостро позначається на слабостях їх праці та на міському господарстві.

Вибори до Р. д. т. відбуваються що 4 pp. У 1969 в УРСР обирано усіх 425402 депутати, у тому ч. 47,4% партійних (ч. партійних вище в обл. Р. д. т. — 56,5%, найнижче у сіль. — 45,8%). В усьому СРСР обрано у 1969 до місц. Р. д. т. 2 071333 особи, у тому ч. 48,1% росіян, 20,1% українців. Вибори Р. д. т. ведуться за списками кандидатів «бльоку комуністів і позапартійних» і контролюються партією.