Рід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Рід, доіст. і ранньоіст. суспільно-орг. спільнота, до якої належали кровно пов'язані нащадки одного предка. Р. доповнювався екзоґенними подружжями, принагідною адоптацією чужих одиниць та визволюванням рабів. На думку деяких дослідників, на чолі Р. стояла спершу жінка — родоначальниця (матріярхат), але справжнім головою Р. був виборний ватажок, здебільша хтось з найближчих родичів родоначальниці. Коли ж завдання Р. почали ускладнюватися, на чолі його став чоловік (патріархат). Р. оселювався в одному місці, мав спільну власність і спільне господарство, разом дбав про харчування своїх чл., управляючи ріллю, годуючи худобу, полюючи на звірів і ловлячи рибу; у замкненому колі Р. вироблялося здебільша все потрібне для прожитку знаряддя. Крім госп., Р. виконував ще суспільні функції, охороняючи своїх членів перед чужинцями та підтримуючи згоду поміж чл. Р. Чисельне зростання чл. Р. і зміна госп. системи спричинилися до того, що з Р. почали відокремлюватися сім'ї, не втрачаючи однак з ним зв'язку. Відкриті археологами стоянки показують, що вони вистачали тільки на приміщення однієї сім'ї, зате кількість стоянок у поселенні одного Р. значно збільшувалася. Екзоґенні подружжя вимагали близького співжиття кількох P., пов'язаних з собою родинними відносинами. Сусідні P., що їх, крім споріднення, єднала ще та сама мова (абож діалект), рел. культ і праця, об'єднувалися у племена.

Існування Р. в Україні в доіст. період не викликає сумнівів. Але про Р. у ранньоіст. добу України маємо дуже скупі відомості. «Повість Временних Літ», розповідаючи про розміщення укр. племен, пише: «Полем же жившемъ особЂ и володЂющемъ роды своими, иже и до сее братьЂ бяху поляне, и живяху кождо съ своимъ родомъ и на своихъ мЂстЂхъ, владЂюще кождо родомъ своимъ». Археологи вважають, що прикладом патріархального поселення є городище (8 — 10 вв.) Монастирище б. Ромна, де було виявлено 20 — 25 землянок для приблизно 70 — 80 осіб. У поглядах на наявність Р. у стародавній Київ. державі історики поділяються на дві групи: перша з них твердить, що P., як окрема суспільно-орг. і продукційна одиниця, ще існував у ранньоіст. добу України; на думку ін. (більшости) — він уже був тоді пережитком. Назва Р. прикладалася до ширшої родини (сім'ї), до складу якої, крім батька, матері й дітей, належали найближчі родичі.

Пережитки ширшого p., як об'єднання кількох споріднених родин з Спільним майном під проводом старшого в P., зберігалися в існуючих ще у 14 — 16 ст. (на Бойківщині ще й на початку 20 в.) дворищах, до складу яких входило 40 — 50 осіб не тільки кровних родичів, але й приймаків.

Традиції родової солідарности наявні в укр. народився обрядовості, зокрема у весільній: договір старост двох Р. — молодого і молодої — про їх поєднання, участь у весіллі ближчої і дальшої родини включно з сусідами чи й жителями усього с., як Р. у ширшому обсязі, обов'язковий розподіл короваю поміж весільних гостей і передання його неприсутнім чл. родини тощо. Значення, честь і слава Р. підкреслені часто у народився, піснях і у приповідках («Хто виречеться роду, того й рід виречеться» та ін.).

Поняття Р. вживалося у минулому також і в ширшому значенні. Літописне «От рода руського» (у договорах Олега й Ігоря) визначало державу київ. кн. Під висловом «коз. роду нема переводу» розуміли не лише коз. стан, а й тодішню укр. націю. За новіших часів назва Р. стосується здебільша вужчої родини батьків і дітей, братів і сестер. Проте вона може охоплювати ближчих і дальніх родичів, а то и племінну (групову) чи нац. спільноту. М. Ждан, Б. Кравців