Садівництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Садівництво, інтенсивна галузь сільського господарства, до якої належить вирощування овочевих (плодових) культур; самостійною галуззю С. є виноградництво. Наука про сорти овочевих і ягідних культур називається помологією. Овочі й ягоди є цінними харчовими продуктами; вони містять у собі багато високоякісних мінеральних солей, органічних кислот і вітамінів; горіхи мають багато олії (до 77%) та білків (до 22%). З овочів і ягід виготовляють конфітури, компоти, соки, вина, повидло, сиропи та сушені овочі й ягоди. Споживання овочів і ягід постійно збільшується, зокрема у сирому вигляді. На овочі й ягоди є чималий попит, і вони дають додатковий прибуток для сільського господарства.

Клімат України сприятливий для культури різних овочевих і ягідних дерев і кущів. Садівництво на Україні відоме з античних часів, його культивували греки на півн. Чорномор'ї, зокрема в Криму. З княжої доби відомі сади при монастирях (напр., з 11 ст. в Києво-Печерському і княжих садибах); овочевими деревами є яблуні, груші, черешні, вишні, сливи, волоський горіх. Як тоді, так і пізніше (аж до 17 ст.) більше значення для прохарчування населення мали дико ростучі овочеві дерева й ягоди. Чималого розвитку садівництво зазнало у 16-17 ст., а зокрема у 18, коли воно розвинулося у м., при монастирях, садибах шляхти та коз. старшини; садівниками були перев. чужинці. Пізніше розвиткові С. сприяли нім., болг. і чес. колоністи. З 18 ст. С. поширилося й серед селян (лише для власного вжитку), з другої пол. 19 також на збут, хоч иром. значення мало голі. поміщицьке С.

1887 у 9 укр. губ. було 209000, 1913 293 000 га, садів (у тому ч. 60% сел.), тобто 44,5% у всій Рос. Імперії; їхня продукція — 577 000 т, 24,8 центнерів з 1 га; на душу населення припадало 16 кг овочів й ягід. Розміри сел. садів були невеликі, асортимент овочевих дерев випадковий і дуже різноманітний, їх вирощування здебідьша — примітивне. Гол. овочевими деревами були: яблуні, вишні, сливи й груші, поширені по всій Україні; далі черешні, а в півд. частиш абрикоси (морелі), горіхи. Пром. значення С. мало в Подільсько-Басарабському районі (вивіз яблук і чорносливу) і в Криму (високого ґатунку яблука, груші, сливи, морелі, броскви, абрикоси, які вивозилися на ринки гоя. м. Росії). Вивіз і довіз садовини в Україні рівноважився.

Після занепаду С. у 1918-22 і вдруге у першій пол. 1930-их pp. (колективізація) площа садів в УРСР збільшилася до 612000 га (34,2% заг. їх площі в СРСР), у тому ч. у родючому віці лише 57% (1913 — 46%), вона зменшилася у 1941-45 і досягла довоєнного ріння щойно 1954. Відтоді площа С. постійно зростала і дійшла максимуму в 1965 (1 299 000 га), пізніше незначно зменшилася; 1972 сади і ягідники становили 1 210 000 га (34% садів у всьому СРСР) і 2,9% с.-г. угідь в УЗСР. У родючому віці — 873 400 га (69%), заг. річний збір овочів і ягід у середньому за 1968 — 72 — 2 414 000 т (40% від всього СРСР), урожайність — 28,7 центнерів з 1 га, на душу населення 51 кг. З усієї площі садів і ягідників 1970 було у колгоспах 453 300 га (37%), у радгоспах й ін. держ. господарствах 248 000 га (20,2%), у садибах колгоспників, робітників, службовців — 523 900 (42,8%). На зерняткові (яблуні, груші) 1970 припадало — 847 800 га (69,2%), кісточкові (вишні, сливи тощо) — 320 400 га (26,1%), горіхоплідні — 36 200 га (3%), ягідники — 21 200 га (1,7%). У присадибному секторі вирощено аж 47,4% всіх овочів і ягід (кісточкових, горіхів і ягід — 61%).

Як і раніше, на першому місці серед овочевих дерев стоїть яблуня (1970 — 46,5% заг. кількости облікованих дерев), поширена по всій Україні з деяким зменшенням у півд. напрямі; далі вишня (20,4 %), слива (15,3%) і груша (8,2%) — розповсюджені по всій Україні, з деяким збільшенням у півд. напрямі; менші площі припадають на абрикосу (3,7%), черешню (2,7%); горіх (2,1%) — у Лісостепу і Степу; на ін. овочеві дерева припадає 0,9% (бросква, мигдаль, фундук і субтропічні — оливка культура, цитрусові тощо) — всі на Півд. Україні, гол. в Криму. Див. також Ягідні культури.

Геогр. розміщення садів — див. карту. Порівняно з 1914 виникли нові пром. райони С., зокрема на Донбасі, у Дніпровському пром. районі та навколо великих м., тобто у районах найбільшого попиту на овочі. Ін. гол. пром. райони С.: Подільсько-Покутський (сади займають бл. 5% с.-г. угідь; гол. овочеві дерева: яблуня, слива, груша, далі черешня й абрикоса); Крим, зокрема передгір'я (5% с.-г. площі; кращі сорти яблук, груш, черешень, абрикос, броскви, грец. горіх, оливкові дерева, мигдаль й ін. субтропічні); Закарпаття (сади займають 11% с.-г. угідь; яблуні, сливи, груші, абрикоси, грец. горіх); Кубань, зокрема на чорноморському березі і на Передкавказзі (яблуні, груші, вишні, черешні, абрикоси; на чорноморському березі також — айва, бросква, волоський горіх, фундук; на півд. від Туапсе оливкове дерево, цитрусові); менші: б. Черкас, Полтави, Мелітополя (особливо черешня).

Для поширення раціонального С. в Україні ще до революції існували різного типу школи (серед ін.: Уманська, Одеська, Никитівська) і курси С., дослідні станції, овочеві розсадники (перший у Млієві, що його створив 1888 Л. Симиренко); чимале значення мав Никитський Ботанічний Сад. Основні підстави культури і розвитку С. в Україні (а навіть у Сх. Європі) дала родина Симиренків: Платон (1821 — 63) й особливо його син Лев (1885 — 1920) та внук Володимир (1891-1943). Визначними помологами були: В. Кащенко (1855-1935), В. Дашкєвич (1856-1939), А. Піонтковський (1881 — 1943) та ін. Н.-д. справа С. значно розвинулася за сов. часів. Тепер наук. питання С. розробляють Садівництва Укр. Н.-Д. Ін-т та його дослідні станції, відповідні катедри с.-г. вузів, відділи обл. с.-г. дослідних станцій. Див. також Аґрономія, С.-Г. Освіта.

[ред.] Література

Щербина М. Садівництво плодове та ягідне. К. 1926; Шабловський Б. Провідні сорти плодових культур УРСР. Укр. Н.-д. Ін-т Плодівництва. Випуск 28. К. 1937; Садівництво і виноградництво. К. 1959; Кривда І., Токар Л. Садівництво. К. 1960; Чухно Д. Экономика садоводства. К. 1961; Юрчишин В. Екон. ефективність порід і сортів плодових культур. К. 1968; Виробнича енциклопедія садівництва. К. 1969.