Сервітути

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сервітути (з латинської — servitus, повинність, зобов'язання) звичаєве чи законом встановлене право користуватися (частково або спільно) чужою власністю. На правах С. у підданську добу на Україні селяни користувалися спільно з поміщиками лісами, пасовищами, лугами й ін. вжитками. Зем. реформа 1848 на укр. землях в Австрії й Угорщині, що скасувала підданство, не вреґулювала справи власності на ліси і пасовища (селянам передавано лише орну землю), і дідичі обстоювали далі своє виключне на них право та вимагали від селян за користування ними оплат грошима або відробітками, що спричиняло суперечки сіль. громад з панськими дворами, а часто й гострі виступи селян. Тому вже з 5. 7. 1853 цісарський патент ввів викуп та регуляцію С. Ліквідація С. (її провадили спеціальні комісії) тягнулася до 1890 (інколи й довше). Сел. С. в Галичині викуплено частково грошима (за 1 238 742 фльоренів), частково т. зв. еквівалентами, тобто відступлено селянам (звич. сіль. громадам) у власність 94 060 га лісу й 67018 га пасовищ (у всій Галичині). У процесах з дідичами із зголошених громадянами 30 733 сервітутових оправ сервітутові комісії 11 205 відкинули, у ін. випадках визначили громадам мізерні відшкодування або малі ділянки лісу чи пасовищ, що далеко не заступало попередніх користей. У деяких околицях, зокрема Ігірських, була проведена реґуляція дальшого сервітутового користування — на просторі 942 584 га лісів і 2 354 га пасовищ. Так само було полагоджено справу С. на Буковині й Закарпатті. За угор. законом 1853 селяни могли викуповувати С.

На укр. землях у Рос. Імперії по скасуванні кріпацтва 1861 сервітутові землі (гол. пасовища і сіножаті) залишено у спільному користуванні селян і поміщиків, але указом Сенату 1886 вирішено ці землі повністю ввести до поміщицького землеволодіння, що давало поміщикам значну користь з сел. відробітків і оплат за користування ними.