Славістика в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Славістика в Україні, розвинулася з практичних і зовн.-політ. причин не так на вивченні заг.-слов. проблем, як радше питань окремих слов. мов і літератур, зокрема старо-ц.-слов., рос., поль. і значно менше болг. та ін., становлячи собою у 19 — 20 вв. периферійну частину рос. чи поль. й ін. С., бо в університети України планово надсилано або переходово запрошувано славістів росіян (О. Соболевського) чи поляків (у Львові), які не встигали створювати тут своїх шкіл (Т. Лер-Сплавінський, З. Штібер). Цей стан ілюструється тепер найкраще відсутністю окремого періодичного вид. й інституту С. при АН УРСР (про укр. зб. і ж. в Україні див. Слов'янознавство), як і фактом, що досліди болг. говірок УРСР чи навіть укр. у Карпатах і на Поліссі організуються з Москви (див. Мовознавство, Слов'янознавство).

Епохальне значення в розвитку С. на У. мали студії О. Потебні з слов. порівняльної синтакси. Заг.-славістичну мовознавчу проблематику розробляв у Харкові з його живими балтистичними традиціями в 20 в. Л. Булаховський (зокрема в ділянці акцентології й синтакси, також окремих зах.і півд.-слов. мов; його акцентологічні досліди продовжує на іст. матеріалі В. Скляренко) й переніс таке зацікавлення після 1945 й до Києва. Продовжувачем Л. Булаховського у ділянці славістичної синтакси став О. Мельничук; на еміґрації розробляв питання фонології праслов. мови його учень Ю. Шевельов. Нормативні граматики ц.-слов. мови складано в Україні в 16 — 17 вв. для шкіл (див. Слов'яноруська мова, Граматика); з урахуванням досягнень С. 19 — 20 вв. (себто граматик А. Лескіна, В. Вондрака, С. Кульбакіна, П. Дільса, Т. Лер-Сплавінського й ін.) склали такі укр. підручники старо-ц.-слов. мови для гімназій і духовних семінарій у Галичині й на Закарпатті (з урахуванням і укр. редакції ц.-слов. мови) М. Возняк (1925), С. Кархут (1931), А. Григор'єв (1938), Н. Руснак (1943), В. Лев (1956), а для студентів Я. Рудницький (1947). До революції на Центр. Україні користувалися рос. підручниками; глибокий застій настав по високих школах УРСР у 1930-их pp. в наслідок виключення курсу старо-ц.-слов. мови з студійної програми. Щойно 1941 стали тут появлятися укр. високошкільні граматики: М. Грунського (1941, 1946), К. Трофимовича (1958), В. Веседіної-Невзорової (1962), М. Станівського (1964), як і праці з морфології (М. Бойчука й ін.), перев. компілятивного характеру. Дослідження староц.-слов. письма й мови вели, крім зах.укр. славістів (О. Калужняцький, П. Копко, І. Свєнціцький, О. Колесса, І. Панькевич, Я. Гординський та ін.), майже винятково філологи дорев. школи (М. Грунський, І. Огієнко, П. Бузук, Г. Голоскевич), винятково молодші (Т. Лукінова й ін.).

Студії рос. мови й літератури зайняли з 1930-их pp. по високих школах УРСР перше місце в С. Катедри рос. мови (зокрема після 1945) це одночасно й катедри заг. мовознавства. Русицистичні теми забирають все більше місця в суто україністичних ж. («Укр. мова в школі», «Укр. мова і література в школі», «Мовознавство», «Радянське літературознавство» тощо), не говорячи вже про спеціальні випуски «Ежегодника», «Наукових Записок» чи «Праць...» окремих високих шкіл чи серії типу «Вопросы русской литературы», «Вопросы русского языкознания» Львівського Ун-ту тощо. Зусилля русистики в Україні скеровувалися найперше на складання високошкільних підручників, з-поміж них деякі набирали й позаукр. значення; осередками тут стали харківські і київ. високі школи (у меншій мірі Одеський Ун-т), звідки вийшли русисти Дніпропетровського, а після 1945 — Львова і Чернівців. Описовий курс рос. мови склали: Л. Булаховський (1929-31, 1935); першої пол. 19 в., 1941 — 48), О. Фінкель з М. Баженовим (1941) й Ф. Гужва (1967, морфологія і словотвір), іст. граматику рос. мови у формі коментарів: Л. Булаховський (1936), у формі курсу Н. Букатевич, С. Савицька й Л. Усачова (1974), іст. синтаксу Я. Спринчак (1960-64), історію рос. літ. мови В. Бродська з С. Цаленчуком (1951) та Г. Шкляревський (195967), шкільний етимологічний словник Г, Циганенко (1970), порівняльну граматику укр. і рос. мов Т. Баймут, М. Бойчук, М. Волинський, М. Жовтобрюх, Т. Малина, С. Самійленко (1954, 1957), порівняльну граматику сх.-слов. мов — М. Букатевич, І. Грицютенко, Г. Міжевська, 1. Павлюк, С. Савицька й Ф. Смагленко (1958). Низка русистів досліджує спеціальні питання рос. мови, у тому ч.: фонетики (П. Криворучко, Л. Скалозуб), морфології (Г. Кириченко, А. Германович), словотвору (І. Марковський, Е. Охомуш, В. Франчук), лексикології (І. Сидоренко, В. Сиротина, М. Муравицька, А. Матвеев), стилістики (В. Масальський, Л. Лосева, Л. Ріхтер, С. Пугач), діалектології (Л. Лосева, В. Столбунова, Л. Бузнік, А. Бріцин) і зокрема синтакси (Л. Кіріна, В. Рінберґ, Е. Кузьмічева, Г. Павловська, Г. Чумаков, Р. Швець, А. Акішина, Н. Арват, М. Карпенко, О. Фінкель, Ф. Гужва, Л. Болдирев, Л. Лосева, П. Криворучко, М. Ійоніна, В. Кононенко). Серед численних досліджень мови рос. письм. найбільше уваги присвячено М. Гоголеві (В. Чапленко, Д. Мірошник), М. Ґорькому (О. Бурмістренко, М. Карпенко, В. Сиротина), А. Чехову, Л. Толстому (А. Чічерін), В. Маяковському, М. Шолохову (С. Колтаков), О. Толстому (Л. Зверева), К. Федіну (Г. Содоль), О. Твардовському; досліджується також мова рос. творів Г. Квітки (Т. Величко), Т. Шевченка (П. Петрова) та ін. Дидактичні потреби (в київ. інтах для навчання рос. мови студентів з позаевр. країн та для вишколу туристичних ґідів) спричинили появу праць з контрастових фонетик і граматик рос.англ. та рос.-нім. (подібно до таких же укр.-англ. Ю. Жлуктенка, Н. Руссаковської, як і укр.-нім. Л. Прокопової). Тоді як до революції по університетах підрос. України діяла низка русистів-літературознавців (В. Перетц, М. Ґудзій, згодом І. Єрьомін, В. Мочульський і ін.), що творчо впливали й на літературознавчу україністику, вже у 1920 — 30-их pp. вони чи виеміґрували до Росії, чи були репресовані так, що ця традиція русистики після 1945 в УРСР завмерла; на еміґрацію виніс цю традицію й прищепив у Німеччині Д. Чижевський. Синтетичних опрацювань історії рос. літератури, однак, бракує.

Порівняно слабо представлена в Україні білорусистика (праці П. Бузука, Л. Гумецької, В. Купрієнка, Г. Півторака; на еміґрації Ю. Шевельова), завмерла вона після 1939 й у Львові, де її плекали у першій пол. 20 в. І. Свєнціцький і Л. Оссовськмй.

Львів як осідок поль. наук. зб. (Оссолінеум), установ і фахових ж. («Pamiętnik literacki», «Kwartalnik historyczny», «Lud» й ін.) та поль. університету був до 1939 важливим осередком польоністики мовознавчої (А. Малецький, В. Ташицький, С. Роспонд, С. Грабец й ін.), літературознавчої (Р. Пілят, Е. Кухарський, Ю. Кляйнер, С. Кольбушевський, Р. Інґарден, З. Лемпіцький та ін.) та етногр. (А. Каліна, А. Фішер й ін.). Своє давнє значення він втратив з репатріяцією поляків і вивезенням зб. Оссолінеум після 1945 до Вроцлава. Львівські україністи нерідко виступали і в польоністичних питаннях (О. Огоновський, П. Копко, К. Студинський, В. Щурат, І. Франко), явище тепер скорше виняткове (Л. Гумецька, М. Онишкевич). По війні польоністичні студії скупчилися перев. в Києві (гол. літературознавчі: В. Вєдіна, Г. Вервес, Ю. Булаховська, менше мовознавчі — О. Ткаченко й ін.). й менше у Чернівцях (В. Федоріщев). На еміґрації проблеми мовознавчої польоністики заторкують Ю. Шевельов, О. Горбач та ін.

Словацистичні зацікавлення, плекані у Львові раніше етнографами й істориками (В. Гнатюк, С. Томашівський), поширив у Львівському Ун-ті й на мовознавчу ділянку З. Штібер; їх продовжувачами стали М. Онишкевич, Й. Дзендзелівський і М. Симулик (в Ужгороді), В. Коломієць-Мельничук, В. Скрипка, М. Гайдай (у Києві), М. Мольнар й ін. (у Братіславі). Осередками б о гемістичних студій були університети в Харкові (Л. Булаховський) та зокрема, з уваги й на чес. поселення на Волині, в Києві (Т. Флорінський, А. Степович, Є. Рихлік й ін.), тут їх плекали по війні гол. О. Мельничук і В. Коломієць-Мельничук (синтакса), Р. Кравчук (словотвір), В. Пітінов, В. Цвях й ін.; у літературознавстві: В. Шевчук, Ф. Погребенник та І. Журавська; у фолкльористиці: В. Скрипка й М. Гайдай. У Львові прищепилася, занедбана раніше богемістика з поверненням пражан після 1945 (М. Пушкар «Курс лекцій з сучасної чес. літ. мови», 1963; «Іст. фонетика чес. мови», 1965; Г. Ластовецька, В. Андел й ін.). Сорабістику, прищеплену у Львові В. Ташицьким і 3. Штібером, плекають тут після 1945 І. Ковалик (словотвір) та К. Трофимович (курс граматики, лужицько-рос. словник) та ін.

Студіям півд.-слов. (гол. болг. і сербо-хорв.) мов і літератур присвячувано багато уваги в університетах Харкова, Одеси й Києва. В Одесі викладали П: Білярський, В. Григорович, О. Кочубинський, Б. Ляпунов, В. Яґіч, М. Попруженко й ін., зосереджуючися гол. на старо-ц.-слов. мові й її пам'ятках, а далі на болг. мові. Їх наступником став тут С. Бернштейн, дослідник болг. говірок в Україні («Атлас болгарских говоров в СРСР», 1958), згодом у Москві, де й зосередилися ці досліди діалектів. Болгаристикою займаються М. Павлюк, Н. Коссек й ін. Дилетантом-болгаристом був у 19 в. лікар закарпатець Ю. Гуца-Венелин. У Харкові діяв як славіст М. Дрінов, продовжував харківські болгаристичні (й македоністичні) традиції Л. Булаховський (до 1919 і С. Кульбакін). У Києві репрезентували болгаристику, зокрема літературознавчу: Т. Флорінський, К. Радченко, згодом А. Степович, С. Овчарук, О. Мордвинцев (у _ фолкльористиці), В. Захаржевська, Н. Шумада, О. Шпильова й ін. Сербо-хорватистику репрезентував у Харкові С. Кульбакін, у Києві Т. Флорінський, К. Радченко, А. Степович, тепер І. Желєзняк та ін.; у Львові — З. Розова. Словеністичні проблеми досліджували Л. Булаховський, А. Степович й ін.

До пожвавлення С. на У. спричинилися відбувані неперіодично (1958 — 64), кожного разу в ін. університеті респ. міжвузівські славістичні конференції.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства
• Библиографический указатель литературы по русскому языкознанию с 1825 по 1880 г., выпуски 1 — 8. М. 1953 — 59; Славянское языкознание. Библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1918 по 1960 гг., 2 тт. М. 1963; с 1961 по 1965 гг. М. 1969; с 1966 по 1970 гг. М. 1973; Кравчук Р. З історії слов. мовознавства (видатні славісти-мовознавці). К. 1961; Shevelov G. Belorussian and Ukrainian. Current Trends in Linguistics, т. І (Soviet and East European Linguistics). Гаґа 1963; Королевич Н., Сарана Ф. Слов. філологія в Україні (1958 — 62), бібліографія. К. 1963; Stankiewicz E., Worth D. A Selected Bibliography of Slavic Linguistics I — II. Гаґа — Париж 1966 — 69; Мовознавство в Україні за 50 pp. K. 1967. Див. ще Слов'янознавство.

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.