Собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Собор — головна міська церква або (з церковно-слов'янської собор — зібрання, збори), означає те саме, що й Синод. В Українській Церкві, за винятком постійного Синоду, всі інші церковні зібрання прийнято звичайно називати собором. Собор — найвища церковна законоправна установа на території тієї чи іншої юрисдикції, звичайно із законодавчою владою. За прикладом святих Апостолів, що у 50-ому році вперше зібралися на собор у Єрусалимі, всі важливіші церковні справи вирішувалися на менших чи більших соборах, які у перші століття. християнства відбувалися дуже часто. Собори бувають: вселенські (чи екуменічні), помісні, провінційні (чи митрополичі) й епархіяльні. Сюди треба додати також єпископські конференції.

Вселенський собор: це зібрання всієї церковної ієрархії чи значної її частини, скликане для вирішення важливих церковних справ, головно з питань віри, моралі та церковного правопорядку. У справах віри і моралі ухвали собору — непомильні. Досі всіх вселенських соборів було 21, з яких перші 8 відбулися на Сході, а решта на Заході. Православні Церкви визнають з них тільки 7 перших. Раніше на вселенських соборах брали участь також представники державної влади та мирян. За сучасним канонічним правом Католицької Церкви вселенські собори скликає папа. Правомочними до участи є кардинали, патріархи, архієпископи та, правлячі єпархи чи їм рівні владою (екзархи, адміністратори тощо), як і верховні настоятелі клірицьких монаших чинів.

Помісний собор: це зібрання єпархів і представників духовенства (часом і мирян) помісної Церкви під керівництвом патріярха або верховного архиєпископа. У межах тієї чи іншої помісної Церкви це найвища церковна інстанція, яка має також і законодавчу владу. У Католицькій Церкві рішення помісних і провінційних соборів затверджує папа. Багато соборів скликувано тільки для вибору патріярха, архиєпископа та інших єпархів (їх називають також виборними соборами). До проголошення східного католицького права (1957) участь у помісному соборі ніколи не була устійнена. Крім єпархів і представників світського і монашого кліру, брали у них участь звичайно теж уповноважені державних органів і мирян.

Провінційні собори: існують у митрополіях, які не є підпорядковані ані патріярхові, ані верховному архиєпископу. Участь і правосуддя цих соборах майже такі самі, як і помісних соборів.

Єпархіяльний собор: це зібрання представників духовенства, а часом і мирян однієї єпархії під головуванням єпископа.

Соборчик: це мале зібрання, малий собор., на якому збирається духовенство одного деканату (протопресвітерства) під керівництвом свого декана чи протопресвітера.

Собор єпископів: це новіша, посередня установа між постійним синодом і помісним собором. Він діє як дорадчий орган патріярха чи верховного архиєпископа, замість помісного собору, зокрема коли обставини не дозволяють на його скликання. Участь у ньому беруть зазвичай тільки єпископи тієї чи іншої помісної Церкви.

За новим східним правом, в Українській Католицькій Церкві собор єпископів має тільки адміністративну функцію, наприклад, вибір голови помісної Церкви, єпископа, призначення єпископських катедр, поділ єпархій тощо.

Починаючи з минулого століття, зокрема по другій світовій війні, завдання соборів частково виконують так звані єпископські конференції, в яких беруть участь тільки єпископи тієї чи іншої країни чи помісної Церкви. Вони не мають законодавчої влади, хібащо їхні ухвали підтвердить Апостольський Престол. У Східній Церкві єпископські конференції відомі ще з минулого століття їх передбачає також і нове канонічне право для Католицьких Східних Церков «Про Особи» (від 1957).

Давня Українська Церква (київська митрополія) вирішувала важливі справи на помісних або епархіяльних соборах. Найдавніша вістка про наради єпископів збереглася з 1051. Поміж пізнішими важливий був собор 1415 (обрання митрополитів для єпархій у Литовсько-Руській Державі). Після Берестейської унії православна й уніятська церкви в Україні відбували окремі собори, хоч були спроби скликати спільні (собор 28 жовтня 1629 у Львові). Особливе значення мав помісний собор 1640, що на нього митрополит П. Могила запрошував «як духовних ... так і... світських братій, що ревнують про благочестя і обізнані з церковними канонами», та на якому устійнено «Православне ісповідання віри». Після 1685 у Православній Церкві в Україні не відбувалися собори. Щойно з відродженням Української Православної Церкви відбулися собори 1918 і 1921. На соборах УАПЦ, крім ієрархії, духовенства, беруть участь і миряни. Поза межами України Православної Церкви скликають собори періодично.